Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

VІІ. ОКРИЛЕНІ ПЕРЕМОГОЮ

Успіх у війні - це результат невтомної праці і героїчних зусиль мільйонів людей, найвищої військової доблесті і героїзму радянських воїнів, які не шкодували крові й свого життя заради перемоги над смертельним ворогом.

Після великого ратного подвигу завзято працювали красноградці на трудовому фронті. Про настрій і прагнення трудящих говорить герой роману 0. І. Копилеика „Лейтенанти" Іван Довгий „...За діло треба братись. Одне трудне діло кінчили, ворога звоювали. Солдатською кров'ю полили, потом скропили землю. Тепер земля нудьгує без нас. Треба окопи та ями позакопувати, рани загоювати"” (Твори. Том 3, стор. 171).

У перші повоєнні роки з великими труднощами відновили роботу промартілі „Красный текстильщик", „Ударник", „Вогнетривал", побутова артіль „Жовтень". Труднощі полягали в тому, що майже всі приміщення організацій і промислових підприємств були зруйновані, а ті, що вціліли, були зайняті під госпіталі. Останній госпіталь вибув з Краснограда у жовтні 1945 року.

Ось, наприклад, як була організована робота промислової артілі „Красный текстильщик". Довоєнне приміщення артілі було передане для проживання німецьких військовополонених, які будували автотрасу Москва-Сімферополь. Ветерани цієї артілі К. Г. Подзолкін, П. Л. Литвинов, П. А. Кучугура, 0.1. Корнієнко, П. А. Воловиченко та новообраний голова С. А. Куниця налагодили роботу на подвір'ї Красноградського краєзнавчого музею: контора розмістилася в маленькому сараї, а вірьовки сукали просто неба. 15 ткацьких верстатів були розміщені в шести приватних будинках. За оренду кожному власнику будинка артіль платила 25 карбованців за місяць. Виготовляли ткачі бавовняну доріжку на підлогу. В таких же умовах працювали артілі „Вишивальниця" та „Ударник". Єдиним матеріалом в промисловій артілі „Ударник" була місцева лоза, з якої виготовляли дитячі ліжка, стільці, крісла, корзини.

У листі воїнам-красноградцям в 1945 році трудящі району писали: „На сьогоднішній день в місті частково відбудована електростанція і водопровід. Відбудовані дві середні школи, кінотеатр, 10 будинків комунально-житлового фонду, 44 будинки, які належать організаціям і установам. Відбудовані пам'ятники В. і. Леніну і героям громадянської війни. Весною цього року з ініціативи квартальних комітетів було організовано 4 недільники, по впорядкуванню парків, скверів і вулиць. Трудящі міста посадили 18000 дерев.

Інвалідам Великої Вітчизняної війни та сім'ям військовослужбовців на індивідуальне будівництво відпущено 207 кубометрів лісоматеріалу, 85 тисяч штук цегли, 2 тонни, покрівельного заліза й інші будівельні матеріали.

Повністю відбудована залізнична станція. Красноградське депо вийшло переможцем у Всесоюзному соціалістичному змаганні, за що одержало подяку від Наркому і грошову премію в сумі. ЗО тис. крб. Крім того, 10 місяців депо утримувало перехідний Червоний Прапор Харківського обкому КП(б)(У) та облвиконкому.

У місті відбудовані і працюють комбікормовий завод, маслозавод, м'ясокомбінат, раймісцевлромкомбінат, райхарчокомбінат. До 1 жовтня 1945 року повинен стати до ладу державний млин, який перероблятиме 100 тонн зерна за добу.

У нашому районі з ініціативи ланкових колгоспу „Друга п'ятирічка" (с. Добренька) Ганни Батової зародився рух стопудовиків. Ланки високого урожаю Марії Дубиніної, Ніни Корляк, Наталі Гети, Наталі Панченко, Лідії Попової, Варвари Мужевської зібрали з кожного гектара по тОО пудів хліба і по 300-400 центнерів цукрового буряка.

За успішну відбудову сільського господарства Указом Президії Верховної Ради СРСР по нашому району нагороджені орденами і медалями: ланкова Ганна Батова, голова колгоспу Анастасія Моклякова, ланкова Лідія Попова, трактористи Кузьменко і Колесник.

У цьому ж році багато колгоспів (ім. Леніна, ім. Чапаєва, „За культурне життя", „12-річчя Жовтня") зібрали урожай зернових по 27-30 ц. (Газета „Советский богатырь" № 136 від 26.ІХ.1945 р. фонди Красноградського краєзнавчого музею).

У 1948 році у Красноградському районі був досягнутий довоєнний рівень виробництва зерна. По деяких культурах він був перевищений. Особливо зросла врожайність основної зернової культури - озимої пшениці: в 1948 році було зібрано в середньому з кожного гектара по 19,1 центнера проти 14,5 центнера в довоєнному 1940 році. Ланка У. Р. Золотухіної зібрала з кожного гектара по 31 центнеру. В лютому 1949 року У. Р. Золотухіній та бригадиру тракторної бригади колгоспу „Родина" і. Г. Бойку присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Велику групу робітників МТС і радгоспів, колгоспів, партійних і радянських працівників Радянський уряд нагородив орденами і медалями.

На Україну в завершальний період війни було завезено 300,7 тисяч коней, 282,4 тисячі голів великої рогатої худоби, 500,7 тисяч овець, і кіз, 17,8 тисячі свиней. Значна частина цієї худоби поступила в першу чергу в східні області України (в тому числі і в Харківську область), які раніше були визволені від німецьких окупантів. (Цифрові дані взяті з „Истории Украинской ССР", том 8, стор. 484).

На 1 січня 1951 року в укрупненому колгоспі „Зоря комунізму" Миколо-Комишуватської сільради вже було: 89 корів, 155 волів, 122 коней, 579 свиней, 681 вівця, 2416 штук птиці. В 1950 році в колгоспі було 54 бджолосім'ї.

Вже в першій післявоєнній п'ятирічці керівництво району приділяє велику увагу розвитку освіти і культури, медичного обслуговування і покращені житлово-побутових умов. В листопаді 1943 року розпочав роботу Красноградський технікум механізації сільського господарства. Він був створений на базі двох сільськогосподарських шкіл, які існували до війни: рільництва та механізації сільського господарства. В грудні 1943 року відновила роботу Красноградська педшкола, яка після війни стала іменуватися педучилищем. Директором училища був призначений Я. І. Ткач. Йому довелося починати все з нуля: підготувати приміщення, набрати вчителів, придбати меблі і навчальні посібники. Педколектив швидко відродив свої кращі трудові традиції. Педучилище і технікум механізації сільського господарства за 1943-1950 роки випустили 1211 учителів початкової школи та спеціалістів сільського господарства, які направлені на роботу в різні області України.

Німецькі окупанти повністю знищили експозицію Красноградського краєзнавчого музею: експонати з дорогоцінних металів, картини, цінні книги вивезли, а решту експонатів знищили. Тільки невелику частину експонатів вдалося врятувати. Після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників красноградці зносили в музей те, що вдалося зберегти, нові експонати.

Гвардії капітан Легкий здав у музей унікальну книгу. Це був твір Гете „Фауст" великого формату, в хорошій політурні, з чудовими ілюстраціями. Випущена книга видавництвом Маркса у Петербурзі ще в минулому столітті. В день визволення Краснограда капітан знайшов її у розбитому німецькому автомобілі.

0. І. Копиленко передав в дар музею альбом з ілюстраціями П. Д. Мартиновича до „Енеїди" і. П. Котляревського. Альбом був виданий в 1903 р. в зв'язку з відкриттям пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Порфирій Денисович був запрошений на відкриття пам'ятника, як перший ілюстратор „Енеїди". Уродженець Красноградщини І. П. Подлєпич передав музею портрет В. І. Леніна, витканий на шовку ткачами шовкоткацької фабрики в Павловому Посаді і піднесений в дарунок 7-у Конгресу Комінтерну. В 1941 році, проводжаючи на фронт члена виконкому Комінтерну І. П. Подлепича, Г. Димитров вручив йому цей портрет. Іван Павлович проніс його по всіх дорогах війни, був поранений, контужений, але портрет ніде не покинув. Витканий на шовковій тканині, він, тоненький, як папір, легко входив а командирський планшет.

Портрет і сьогодні експонується в Красноградському краєзнавчому музеї. Розповідь про цей портрет із захопленням слухають молодь і дорослі, милуються високою художньою майстерністю ткача з Павлового Посада.

В 1943 році, відразу після визволення міста, висвітлює життя району, кличе до нових трудових звершень районна газета „Трибуна більшовика". З серпня 1944 року вона стала називатися „Зорею".

У 1950 році до послуг населення району була поліклініка з десятьма кабінетами, клінічною лабораторією і зубопротезним кабінетом, лікарня на 140 ліжок, туберкульозний і венерологічний диспансери, санітарна станція, санбаклабораторія. Повернувшись з війни, в лікарні працювали досвідчені медики А. М. Масалов, С. Г. Буланий,Г. В.Усенко, А. і. Сидоренко.

Велику економічну і культурно-політичну допомогу подають трудящі міста жителям села. При допомозі міста здійснено електрифікацію сіл Берестовеньки, Хрестища, Тарасівки, Володимирівки, два села радіофіковано. В усіх колгоспах створені бібліотеки. Колгоспників обслуговували чотири кінопересувки.

У місті відновила роботу дослідно-селекційна станція, яка допомагала колгоспам застосовувати у виробництві досягнення передової агротехнічної науки. Станція вивела нові районовані сорти сільськогосподарських культур:

гречку „слов'янку", чину „Красноградську № 1". Дослідно-селекційною станцією і сортодільницею для колгоспів району був розмножений сорт пшениці „Артемівка". Її урожайність на 50 процентів вища проти сорту пшениці „Мелянопус 69", який культивувався на колгоспних полях району. Розмножений також гібрид кукурудзи „Успех". Плідну роботу на станції проводили наукові співробітники А. Чернецький, В. Соколова, С. Ярошенко.

У середині 1950 року в Красноградському районі було 82 колгоспи. В кожному невеликому селі окремий колгосп. Та ще до цього було чотири радгоспи. Не вистачало керівних кадрів сільськогосподарського виробництва. Частина голів правлінь колгоспів мали семирічну освіту, а деякі й початкову. Щоб краще використати спеціалістів і сільськогосподарську техніку, яка була зосереджена в МТС, досягнення передової агротехнічної науки, необхідно було провести укрупнення сільськогосподарських артілей. Воно почалося в Красноградському районі у середині 1950 року. Через рік колгоспів стало 25, а на кінець 1960 року їх було 17.

На території Петрівської сільської Ради об'єдналися в одне колективне господарство сім артілей. Петрівський колгосп „Серп і молот" був найбільшим господарством в районі. Головою укрупненого колгоспу „Серп І молот" був обраний Г. Д. Кучеренко, а вже через рік його очолив науковий співробітник Красноградської дослідно-селекційної станції, спеціаліст з вищою освітою В. С. Деревенець.

Шість артілей на території Миколо-Комишуватської сільради об'єдналися в колгосп „Зоря комунізму". Тут головою правління колгоспу обрали В. А. Миронова, який до цього добре себе зарекомендував на посаді голови Тишенківської сільради,

Хоч сільськогосподарське виробництво СРСР, в тому числі і Української республіки, за роки четвертої п'ятирічки в основному досягло довоєнного рівня, стан його ще не в повній мірі відповідав потребам країни. Повільно зростало виробництво зерна, технічних культур, молока, м'яса, картоплі і таке інше.

У 1950 році в республіці валове виробництво зерна становило 20448 тис. т, проти 26420 тис. т в 1940 році.

У вересні 1953 року відбувся Пленум ЦК КПРС, який критично проаналізував причини відставання сільського господарства і накреслив шляхи його піднесення . У відповідності з постановами вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КЛРС на Україні, як і по всій країні, в наступні роки були здійснені важливі заходи по економічному і організаційно-господарському зміцненню колгоспів і радгоспів. Збільшилась економічна і матеріально-технічна допомога держави сільському господарству, зросла роль МТС в колгоспному виробництві, село зміцнювалось кадрами.

У колгоспи Красноградщини прибули спеціалісти сільського господарства - посланці організацій Харкова і Краснограда тридцятитисячники С. В. Дикий, П. X. Бідненко, А. і. Логвінов, П. В. Володій, М. і. Литвинов. На посаду директора Берестовеньківської МТС з Харкова прибув в 1953 р. спеціаліст з вищою освітою М. М, С'єдін.

Семен Васильович Дикий очолив колгосп ім. Кірова (с. Хрестище). Він вивіє колгосп в ряди передових. Його ж труд відзначено найвищою нагородою - орденом Леніна. Прибув Семен Васильович з Харківського верстатобудівного заводу і працював на Красноградщииі головою правління колгоспів ім. Кірова та „Українка" 18 років.

Машино-тракторний парк двох МТС на Красноградщині поповнився новою досконалою сільськогосподарською технікою: бурякокомбайнами, кукурудзо-саджальними сівалками, картоплекопачами, потужними тракторними плугами, культиваторами. В березні 1954 року Красноградська МТС одержала 18 радіостанцій „Урожай", з допомогою яких здійснювався оперативний зв'язок МТС з усіма тракторними бригадами.

Велике значення для піднесення сільськогосподарського виробництва мала електрифікація села. В липні 1954 року дала струм електростанція колгоспу ім. Ворошилова (тепер село Жовтневе). А в грудні того ж року засяяли електричні вогні в Миколо-Комишуватій. Тут здійснилась електрифікація на вищому рівні - провели електролінію з сусіднього Валківського району. Лампочки Ілліча спалахнули пізнього вечора 17 грудня. Радість комишуватців важко описати. Всі, від малого до старого, „висипали" на вулицю. Гамору було, як на Сорочинському ярмарку: молоді щось вигукували, обіймалися, пританцьовували від радості, на морозі, старі, спершись на тин, зачаровано дивились, як на стовпах горіло яскраве полум'я. Це Суло справжнє диво.

Через два-три роки електрифікація сільськогосподарського виробництва принесла відчутні плоди. На 1 січня 1957 року знайомий уже нам колгосп „Зори комунізму", за рахунок механізації і електрифікації трудоміських процесів, зекономив 34753 трудодні. Якщо в колгоспі дали в тому році на трудодень по 3 кілограма хліба і 7 карбованців грошима, то не важко підрахувати прибуток колгоспу, точніше економію.

Дев'ять мільйонів 607 тисяч карбованців прибутків від тваринництва одержали в 1956 році колгоспи зони діяльності Красноградської МТС.

Коли ми говоримо про тваринництво, то не можна не згадати Марію Петрівну Мацегорову та Лідію Щербину. Швидко росла трудова слава свинарки з колгоспу їм. Шевченка М. П. Мацегорової. За 7 післявоєнних років вона виростила більше 1200 поросят. В 1953 році одержала від кожної з 10 свиноматок по 19,5 поросят, а в 1955 році Вже по 20,5. У 1955 році була учасником Всесоюзної сільськогосподарської Виставки, а в 1958 р. Марія Петрівна за доблесну працю нагороджена орденом Леніна. В п'ятдесяті роки відзначилися високими трудовими успіхами учениці Марії Петрівни Катя Таран та Марія Риженкова.

По 4581 кілограмів на кожну корову надоїла в 1957 р. доярка колгоспу „Перше Травня" Лідія Щербина. Таким результатам можуть позаздрити доярки району і через 30 років.

Високі показники були і в доярки колгоспу імені Кірова Катерини Гіди. Вона надоїла на кожну корову по 3509 кілограмів молока. Лише на 9 кілограмів був нижчий надій у її суперниці-доярки з Кобзівського колгоспу Надії Худолій. Лідія Щербина в березні 1958 року нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Розвивалось на Красноградщині і буряківництво. Ударно працювала над вирощенням цукрових буряків ланка Лідії Мирошниченко в колгоспі ім. Леніна (с. Добренька), 350 ц цукристих з кожного гектара - такий результат їх наполегливої праці. Їй „на п'яти" наступала ланка Анастасії Сердешної, яка зібрала по 330 центнерів буряка з кожного гектара. Таких результатів добивалися і інші ланки буряководів району. Біля 200 тонн цукру було видано буряководам району в 1956 році за здану державі цукросировину.

У 50-і роки багато уваги приділялось вирощуванню кукурудзи. Колгоспи збирали її по ЗО і більше центнерів з гектара. А ланка домогосподарок міста, яку очолювала комуніст Валентина Федотівна Демяшова зібрала в 1955 році на площі 42 гектара по 68,6 центнера з кожного гектара.

ЦК КПРС зробив висновок про те, що зернову проблему в найкоротші строки допоможе розв'язати освоєння цілинних і перелогових земель східних районів. На освоєння цілини партія мобілізувала великі матеріальні ресурси, провела колосальну політичну і організаторську роботу в масах. На заклик партії і комсомолу з України на освоєння цілини поїхали в 1954-1956 роках понад 80 тисяч юнаків і дівчат.

З Красноградщини в ті роки поїхали на цілину Г. С. Мирошниченко, І. П. Петренко, І. Я. Яковенко, В. О. Лисенко; комсомольці-механізатори Евген Шмигерін, Леонід Тараненко, Петро Грега, Валентина Грега, Андрій Луньов, Володимир Гордієнко, Микола Винник, Василь Меркулов, Юрій Стовбур, Анатолій Яковлєв, Володимир Бабич, Григорій Лисенко; молоді агрономи - Галина Городова і Василь Жигелій; вчителька Анастасія Богданова; медсестра Галина Піліпцова. Більшість з них жили там довго. Обжили цілину. Народили і виростили там дітей, заслужили високі урядові нагороди. Так, Євген Сергійович Шмигерін повернувся на Красноградщину через 16 років з дружиною і двома дітьми, а на цілину поїхав хлопцем після закінчення Красноградського технікуму механізації сільського господарства.

В 1959 році 120 учнів Красноградського технікуму механізації сільського господарства їздили допомагати збирати урожай у Казахстан. Там вони скосили хліба на звал 13490 гектарів, підібрали валків і зібрали прямим комбайнуванням 11700 гектарів, 132 гектари зорали цілини, на 130 гектарах зробили лущення стерні. Весь колектив учнів був нагороджений грамотою Барнаульського райкому комсомолу, а учні Матвієнко, Сенченко і Кононихін - грамотою ЦК комсомолу Казахстану. Грамоти Василя Бобнєва і Віктора Приходька експонуються в Красноградському краєзнавчому музеї.

Готуючи гідну зустріч 40-річчю рідної держави трудящі Красноградщини домоглися значних успіхів. У місті було створено ряд підприємств, які випустили товарів широкого вжитку більше, як на 60 мільйонів карбованців, тобто втроє більше ніж в 1940 році.

У 1957 році на полях району працювало 219 тракторів проти 50 в 1937 році. Працівники колгоспних полів у тому році виростили по 20,7 центнера озимої пшениці на кожному гектарі. В ювілейному році на трудодні колгоспникам було видано близько 20 мільйонів карбованців у той час, як у 1952 році виплата складала лише 7 мільйонів. Колгосп „Зоря комунізму" в 1950 році мав лише 480 тисяч карбованців прибутку, а в 1956 році він уже складав 3 мільйони 700 тисяч карбованців.

Добрі були наслідки роботи в 1956-1957 сільськогосподарському році. Весною 1958 року 63 передовики сільськогосподарського виробництва нагороджені орденами і медалями: орденом Леніна - В. І. Кривуца, М. П. Мацегорова, Ф. К. Скотаренко, М. і. Шость; орденом Трудового Червоного Прапора - Г. А. Гнатенко, І. Т. Д'яченко, і. Є. Машкіна, М. М. С'єдин, М. Я. Черненко, Л. М. Щербина; 16 передовиків нагороджені орденом „Знак Пошани"; 12 - медаллю „За трудову доблесть"; 25 - медаллю „За трудову відзнаку".

У другій половині 50-х років все більше проявлялась невідповідність ролі МТС завданням дальшого удосконалення сільськогосподарського виробництва. Таке становище, коли техніка була зосереджена в руках держави, а земля - в колгоспах, негативно відбилось на піднесенні продуктивних сил села. Виходячи з цього, лютневий (1958 р.) Пленум ЦК КПРС розглянув питання „Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій".

У Красноградському районі одними з перших прийняли від МТС трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини колгоспники артілі „Ясна Поляна". Колгосп „Зоря комунізму" придбав у МТС 13 тракторів, 9 тракторних плугів, 17 культиваторів, 10 сівалок. Економічно слабим колгоспам давалась можливість купити техніку в кредит на 2,5 роки.

На базі МТС була створена ремонтно-технічна станція - РТС, директором якої був призначений досвідчений спеціаліст В. В. Гонтар.

В 50 роки колективи окремих підприємств і колгоспів відзначалися високою трудовою дисципліною, що забезпечувало виробничі успіхи. В грудні 1958 року Красноградський райком комсомолу присвоїв звання бригад відмінної праці першим колективам району: бригаді ручної вишивки Красноградської промартілі „Перемога"; комсомольсько-молодіжній фермі колгоспу імені Шевченка (с. Хрестище); комсомольсько-молодіжній фермі колгоспу „3намя Октября" (с. Октябрьське).

Рух за відмінну працю поширювався. В наступному, 1959 році звання ударних було присвоєно бригаді ткаль промислової артілі „Красный текстильщик", яку очолювала Ніна Анахіна, бригадам борошномелів 30-го держмлина, де бригадирами були Петро Тимошенко та Григорій Ніколенко; бригаді Бориса Гордієнка, яка працювала в Красноградській РТС, та бригаді вишивальниць промартілі „Перемога", очолюваній Зінаїдою Кокошею, яка виконувала щомісячні завдання на 160-200 процентів при відмінній якості. В 1959 році в Краснограді відбувся перший районний зліт ударників праці. Першим підприємством зразкової праці в 1963 році став Красноградський районний вузол зв'язку.

Досвідчені керівники районної ланки добровільно пішли працювати в села. Так заступник голови райвиконкому І. М. Сідашенко очолив колгосп „Красный партизан", завідуючий райфінвідділом Г. Т. Білоус - колгосп „Ясна поляна", Ж. Д. Клименко - правління колгоспу „Червона Україна".

У 50 роки спостерігається розширення шкільної мережі, зміцнення матеріальної бази закладів культури та медицини, забезпечення їх кваліфікованими кадрами. До 1955 року в Краснограді працювало педагогічне училище. В зв'язку з повним забезпеченням шкіл кадрами вчителів початкових класів Красноградське педучилище закрили, а його п'ять викладачів М. 0. Сазонова, Б. Є. Гуда, С. М. Рижила, Г. Р. Бернарда та П. К. Федченка призначено директорами середніх навчальних закладів.

У 1954-1959 р. збудований двоповерховий навчальний корпус Красноградського технікуму механізації сільського господарства. В 1955 році зданий в експлуатацію будинок залізничної школи № 30 (СШ № 3). В місті відкрита школа робітничої молоді, вихованець якої В. А. Грінченко став народним артистом СРСР. За великий вклад в розвиток народної освіти 0. і. Кацович та М. К. Редьку присвоєно звання заслуженого учителя УРСР.

У 50-ті роки удосконалювалось медичне обслуговування трудящих району. В 1951 році нагороджені орденами медичні працівники А. Й. Сидоренко, С. Г. Буланий, Г. В. Усенко, О. М. Масалов, А. Л. Булана. В селах району відкривались нові фельдшерсько-акушерські пункти. Для підготовки фельдшерів і акушерів, у 1955 році в місті відкрите медучилище. За роботу по розширенню мережі медичних закладів, застосування прогресивних методів лікування, добросовісну повсякденну роботу лікарям С. Г. Буланому, Г. В. Усенку, В. М. Самойлову присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

Багато чого не вистачало у людей для повного достатку, але вони не жаліли коштів на вшанування пам'яті тих, хто віддав життя за свободу і незалежність нашої країни. Вже в 1951 році був споруджений пам'ятник радянським воїнам, які - загинули при визволенні Краснограда від німецько-фашистських військ. Такі пам'ятники ставились і в селах району.

Відродились, перервані війною, дружні зв'язки трудящих Красноградщини з естонським народом. В 1958 році в Краснограді виступав Державний академічний чоловічий хор Естонії під керівництвом головного диригента народного артиста СРСР Густава Ернесакса. В 1959 році в центрі міста був споруджений пам'ятник 96-ти естонським стрільцям, які загинули в боротьбі за Радянську владу на Красноградщині в 1920 році.

Про джерела цієї дружби і її зміцнення говорив на ХХІУ з'їзді КПРС перший секретар ЦК Компартії Естонії товариш Кебін: „Отступившие из Зстонии красные полки продолжали с оружием в руках защищать Советскую власть на фронтах гражданской войны в стелях Украины й Перекопа. В городе Краснограде, что на Харьковщине, находится одна из братских могил бойцов первого Ревельского полка. Каменный обелиск й цветы, приносимые жителями зтого украинскрго города на могилу павших красных зстонских бойцов, являются вечной памятью о совместно пролитой крови й суровой борьбе за новую жизнь, символом нашего нерушимого братства сегодня".

У 50-і роки партія і уряд велику увагу приділяли питанням покращення керівництва системою культурно-освітніх установ в країні. У 1953 році було створено Міністерство культури СРСР. Відповідні міністерства були створені і в союзних республіках. До цього року культосвітніми установами в районі займався відділ народної освіти. В тому році при виконкомі районної Ради депутатів трудящих створено відділ культури.

Місцеві Ради району стали більше піклуватися про створення та зміцнення матеріальної бази культосвітніх установ. У 1957 році в районі працювали 2 районні, міська, 25 сільських і 13 колгоспних бібліотек. Крім того, жителі міста користувалися послугами 11 бібліотек підприємств, установ і організацій. У розпорядженні вчителів і учнів району було 47 шкільних бібліотек.

У 1951 році в селі Леиінка збудовано двоповерховий Будинок культури на 400 місць. В ньому знайшлося місце і для сільської бібліотеки. В 1957 році тут створили музей історії села. 16 квітня 1958 року в урочистій обстановці жителі Ленінки заклали пам'ятник В. І. Леніну, який у тому ж році був і споруджений.

Наприкінці 50-х років були споруджені Будинки культури в Кобзівці і Петрівці. Всього в районі нараховувалось 55 клубів.

Розвивалися художня самодіяльність. Шефство над районним Будинком культури здійснював Харківський драматичний театр імені Шевченка. Шевченківці подарували Красноградському районному Будинку культури бюст Т. Г. Шевченка, який тепер експонується в Красноградському краєзнавчому музеї.

Другого жовтня 1959 року районний Будинок культури був переповнений. Проводив свій черговий захід „Клуб молодіжних вечорів". Якраз закінчився номер вокально-інструментального ансамблю народних інструментів. Зал аплодував.

Раптом на сцену, з бокових дверей, заклавши великий палець лівої руки за жилет, вийшов Володимир Ілліч Ленін. Неначе від помаху чарівної палички зал завмер. Всі, витягнувши шиї, подалися вперед. Сімсот пар очей у цю хвилину дивились на сцену в одну точку. Очам своїм не вірили.

- Товариші!, - тільки й встиг сказати Ленін. Один сплеск в долоні з першого ряду неначе розбудив зачарований зал. Грянула буря оплесків. З уст у людей мимоволі злітало слово: „Ленін!„Ленін!". Оплески все не стихали. То вже були не оплески, а овації.

Що не говоріть, а подія незвичайна. Винуватцем цієї події, як розповідає молоді і сьогодні колишній голова правління районної організації „Товариство по поширенню наукових і політичних знань" (так називалося товариство „Знання") О. В. Приходько, був народний артист СРСР Олександр Іванович Сердюк. Він загримувався в В. І. Леніна в театрі імені Шевченка у Харкові та так у гримі і приїхав до Краснограда. Після цього ще кілька разів О. І. Сердюк і інші артисти театру імені Т. Г. Шевченка виступали в районному і сільських Будинках культури.

Протягом віків передавалися з уст в уста безсмертні перлини народної творчості. Ніякі злигодні і тяжкі випробування не змогли їх затерти й викреслити" з пам'яті народу. Не вбила душу народної творчості і страшна навала німецько-фашистських вандалів.

У справу популяризації народної пісні, хоч невелику частку вносить Красноградський вокально-інструментальний ансамбль народних інструментів, який відродив свою діяльність у 1954 році.

У 1955 році в Краснограді відкрита музична школа, ініціаторами її відкриття та розвитку були ентузіасти - перші вчителі М. П. Стогній, 3. М. Дубина, Т. С. Кондрацький, М. Т. Калкутін, М. Я. Литвин. Невдовзі вчителі і учні музичної школи поповнили ансамбль народних інструментів і зазвучав він на всю Україну. У 1960 році, вже з високим титулом народного хору, ансамбль успішно виступив у Москві під час Декади української літератури і мистецтва.

Повернувшись з Москви, художній керівник ансамблю М. і. Данильченко розповідав:

„Перший концерт Красноградського вокально-інструментального ансамблю народних інструментів відбувся 12 листопада в Кремлівському театрі. 13 листопада ми дали концерти: в Центральному будинку культури ВДНГ, на фабриці „Трехгорная мануфактура" та в робітничому клубі одного заводу. Всі інші дні виступали, в різних місцях міста Москви. Останній концерт ансамблю відбувся в центральному кінотеатрі „Ударник".

Багато зусиль доклали для творчого розвитку ансамблю працівники Харківського обласного Будинку народної творчості, доцент Харківської консерваторії В. А. Комаренко, керівник ансамблю М. І. Данильченко, М. М. Малимоненко, В. М. Волощук.

У 1959 році репертуар ансамблю поповнився „Піснею про Красноград". Слова і музику до них написав місцевий учитель і. Кундіренко:

Рано вранці на зорі То не місто - зелен сад

Ніч кінчається, В яснім промені,

Наше місто на горі Милий, рідний Красноград

Прокидається. Забудований.

До широкого Дніпра Чує Київ і Москва -

Води чистії Лине піснею

Хай несе Берестова Наша слава трудова

Серебристії. Над Вітчизною...

Наприкінці 50-х років була завершена радіофікація всіх населених пунктів району. Як розповів начальник Красноградського районного вузла зв'язку О. М. Губенко радіофікацію в районі довелося робити двічі. Перший раз монтували в селах самостійні радіовузли, а вдруге проводили радіолінії в села з райцентру.

Любили красноградці спорт. Особливо захоплювалися футболом, волейболом, силовою боротьбою, велоспортом, кінними скачками. В Краснограді в 50-і роки знаходився обласний іподром, а скакунів вирощували на колгоспній конефермі в Кобзівці. Об'їжджених коней здавали в фонд Радянської Армії. Доброї слави зажила красноградська футбольна команда „Спартак", тренером якої був О. Т. Вербич. Команда неодноразово займала призові місця серед команд Харківської області. Переможцями обласних і республіканських змагань були красноградські силачі Бондаренко, Овсяніков, Олексенко і Соболь.

Все своє життя присвятив спорту його ветеран В. П. Гринько. Спочатку він був активним рядовим спортсменом, потім тренером, а на пенсію пішов з посади вчителя фізичного виховання Красиоградського технікуму механізації сільського господарства.