Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ

Мирне життя радянських людей було перерване 22 червня 1941 року віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз.

В останні два місяці напередодні війни Сталіну надійшло багато повідомлень, сигналів, інформацій про пряму підготовку гітлерівської Німеччини до нападу на СРСР. Попередження надходили по лінії розвідки, дипломатів, друзів Радянського Союзу. Оцінку діям Сталіна в той період дав Маршал Радянського Союзу 0. М. Васклевський: „Жорстка лінія Сталіна не допустити того, щоб могла використати Німеччина як привід для розв'язання війни, виправдана історичними інтересами соціалістичної Батьківщини. Але провина його полягає в тому, що вій не побачив, не спіймав тієї межі, далі якої така політика ставала не тільки непотрібною, але й небезпечною. Таку межу необхідно було сміливо перейти, максимально швидко привести Збройні Сили в повну бойову готовність, здійснити мобілізацію, перетворити країну у військовий табір..."

Військовим історикам ще належить дати оцінку подіям напередодні Великої 'Зітчизнянс' війни. Перші дні. показали, що Червона Армія не була готова дати ворогу відсіч. Дуже позначились на боєздатності армії репресії її вищого командного складу. Незважаючи на героїчний опір радянських воїнів, гітлерівці вже через тиждень після початку війни захопили столицю Білоруси Мінськ. За три тижні вони загарбали Литву, Латвію, частину Естонії, майже всю Білорусію, більшу частину Молдавії, значну частину Правобережної України, загрожували Києву, Ленінграду, Смоленську.

В середині вересня, коли ще Київ оборонявся, танки Гудеріана вже захопили Бахмач, Лохвицю, Ромни, а війська першої танкової групи Клейста - Хорол та Лубни і в ніч на 15 вересня оточили групу військ Південно-Західного фронту: 5-у, 37-у, 26-у, 21-у армії, частину 38-ї армії і окремі частини фронтового підпорядкування разом з управлінням фронту на чолі з командуючим генерал-полковником М. П. Кирпоносом.

Розвиваючи наступ на Донбас німецькі війська 20 вересня т941 року без бою вступили в Красноград. Їх парашутисти-десантники захопили санітарний поїзд з пораненими червоноармійцями, який рухався з Полтави на Красноград і на ньому прибули в місто.

В ті дні С-а армія Південно-Західного .фронту генерала Р. Я. Малиновського зайняла оборону по водному рубежі річки Берестової, що південніше Краснограда а з північного заходу місто для ворога було відкрите.

На священну війну .; ворогом піднявся весь радянський народ. З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті зі зброєю в руках захищали Батьківщину 1483 красноградці. Тільки одержавши атестати про закінчення середньої школи, йшли на фронти Вітчизняної війни комсомольці. Дівчата пішли працювати в госпіталі, які були сформовані в Краснограді. Начальниками госпіталів стали лікарі С. Г. Буланий та Г. В. Усенко. Штати цих госпіталів повністю були укомплектовані з випускників та учнів Красиоградської фельдшерської школи і учительського інституту. У військовому госпіталі № 3294, де був начальником С. Г. Буланий, а комісаром колишній директор учительського інституту О. М. Ткаченко, з першого дня і всю війну служили А. Л. Булана, Г. М. Сябро, М. Т. Стойчаи, Н. Г. Дробіна, Л. Ф. Гніда, Г. П. Перцева, В. Ф. Федченко. Н 0. Тюпа, В. А. Микодаєнко, Г. А^ Захожай, Е. П. Пелех, Д.Ю. Довгуша, М. П. Шептура, Н. Т. Білозір, 0. С. Тараненко, О. А. Дем'нник, В. М. Корбань, Л. А. Зуоенко.

Чоловіки похилого віку, жінки, діти трудилися на підприємствах міста, на колгоспних полях району, щоб забезпечити фронт всім необхідним. У вересні, коли вже грім фронтової канонади долинув до Краснограда, трудовий ритм порушився. Партійні і радянські органи налагоджували евакуацію техніки, зерна," худоби в східні райони країни. Під керівництвом головного інженера Красноградської МТС 1. П. Ляхова дівчата-трактористки 3. П. Брижник, Н. К. Кабанець, Г. П. Скидай та інші механізатори гнали своїм ходом трактори. Кожен колгосп і радгосп виділяв гонщиків для супроводження худоби в східні райони. Наприклад, в колгоспі „Паризька Комуна" (с. Добренька) гонщиками худоби були виділені і. Д. Хворостенко, С. П. Кривенко, Д. С. Шильовий, Т. Ю. Щепа, Ф. 1. Гусар, В. Н. Підковиря. Вони гнали 19 корів, 70 телят, 69 коней, 350 овець. Гурти худоби з різних районів і областей України зливались в одну безкінечну валку, яка рухалась на схід. Німецькі літаки супроводжували її, обстрілюючи з кулеметів. Красноградці здали свою худобу одному з радгоспів Ворошиловградської області. Біля села Синельникове, що лежить на березі Сіверського Дінця, польовий військомат Красноградських механізаторів, крім дівчат, разом з тракторами мобілізував на фронт. Дівчата і молоді та непридатні до військової служби чоловіки поверталися додому. Далі Кегичівки їх не пропустили, бо під Красноградом йшли бої.

За 5 днів жорстоких боїв підрозділи 6-ї армії, які обороняли рубежі на лівому березі Берестової в селі Наталине, понесли тяжкі втрати, їм на підкріплення 25 вересня 1941 року під Красноград була передислокована 270-а стрілецька дивізія, яка до цього вела бої на Дніпрі, південніше Запоріжжя. Командував дивізією полковник Заки Юсупович Кутлін. Це був талановитий і мужній воєначальник. Безпосередньо в селі Наталиному розміщалися 973-й та 977-й стрілецькі полки 270-ї дивізії. Саме ці полки вели жорстокі бої з фашистами під Красноградом до 7 жовтня 1941 року, то відбиваючи атаки німців, то переходячи в наступ. Ціною великих жертв стримували радянські воїни наступ німецьких військ. ЗО вересня в селі Наталине в бою загинув командир першого батальйону 977-го стрілецького полку Герой Радянського Союзу з фінської війни лейтенант Д. А. Заєць.

На допомогу підрозділам 270-ї стрілецької дивізії з боку станції Берестовенька підходив радянський бронепоїзд. На бронепоїзді в той час був кореспондент газети „Правда" і Всесоюзного радіо уродженець Краснограда поет Л. С. Первомайський. Тоді бронепоїзд вступити в місто не зміг, але поет вірив у перемогу і повернення до рідного краю. Тоді ж у 1941 році у вірші „Шляхи" він писав:

„Ми вернемось в наш рідний край, в наш дім,

У вікнах цих засвітимо вогні,

В цих вулицях лунатиме наш спів,

Дружинам в очі глянемо ясні

І з ними зачнемо нових синів,

Щоб їм рости і щоб садам цвісти -

Ми мусимо оці шляхи пройти.

...Ми вернемось в наш рідний край, в наш дім,

Коли не я - то, певне, зможеш ти

У вікнах засвітить мої вогні,

Моїм шляхом у боротьбі пройти

Й за мене доспівать мої пісні..."

(Л. Первомайський. Твори, т.1, с. 151 „Шляхи").

У жовтні 1941 року під Красноградом радянське командування в бою з німецько-фашистськими військами застосувало багатозарядну пускову установку так звану „катюшу". Цю подію описав у своїх спогадах командир 3-го батальйону 973-го стрілецького полку В. Ф. Ропотов: „О 5-й годині з боку села Добренька почулись незвичайні звуки, схожі на часті удари палицею по листу заліза, але набагато сильніші. Над головою зашуміло, і в той же час в Краснограді загуло, земля задрижала і місто запалало. Ми зрозуміли, що це дали залп „катюші". Роти майже без бою вступили в охоплений полум'ям Красноград. На вулицях валялося багато трупів ворога, горіли танки, машини. Ворог, який теж готувався до наступу, в паніці відступив..." Катюші більше не стріляли, бо вони після залпу міняли місце знаходження, щоб не попасти під обстріл ворожої артилерії. Радянські бійці, які вступили в місто, мали на озброєнні лише гвинтівки і автомати, а тому переслідувати далі ворога не могли. Фашисти швидко опам'ятались, їх танки і самохідні гармати, при підтримці авіації, знову повернулися в місто і примусили радянські підрозділи відійти за Берестову в Наталине. 7 жовтня, відбивши чотири атаки ворога, 270 дивізія з боями почала відступати на Ізюм.

Маючи на озброєнні лише гвинтівки і гармати, радянські воїни 18 днів утримували позиції по річці Берестовій, відбиваючи атаки ворога, якого активно підтримували авіація і танки. У бійців Червоної Армії була одна перевага - вони захищали свою рідну землю, свій дім, своїх батьків і дітей, Радянську владу.

Про патріотичне почуття радянських людей писав і. Ю. Сенченко в оповіданні „Кінчався вересень 1941 року": „Це моя Батьківщина. Такою я її люблю до безтями. Віддати її на поталу ворогові - це живцем лягти у труну, це - одірвати себе од свого грунту, од своєї молодості, од батька і матері, од цього сонця, бо нема кращого сонця за те, яке зазирало у нашу колиску і викликало перші гарячі струмені поту від перших спроб праці. Ми будемо битися з фашистами не на життя, а на смерть, ми зробимо так, що земля наша стане пеклом для них".

(Вибрані твори. Том І, стор. 382).

Радянських воїнів надихали на подвиги і артисти. 27 вересня 1941 року, після жаркого бою, в селі Наталине бійці слухали виступ фронтової бригади акторів з участю Л. А. Русланової. (Б. М. Филлипов „Музы на фронте", очерки, дневники, письма. Издательство „Советская Россия", Москва. 1975 г. стр. 74).

Восьмого жовтня 1941 року німецькі війська захопили всю територію Красноградщини. Почалися тяжкі дні фашистської окупації. Фашисти грабували мешканців міста і району, силою зброї примушували на них працювати. За найменший непослух вішали, розстрілювали. На шибеницях, встановлених на центральній площі міста, у жовтні 1941 року кілька днів висіли тіла мирних жителів. Цих людей оголосили партизанами і не дозволяли зняти з петлі.

22 жовтня 1941 року більше 500 чоловік за наказом міської управи, в супроводі 80 німецьких солдатів, відправились збирати кукурудзу на полі колгоспу імені Шевченка. Приблизно через 40 хвилин після початку роботи на полі пролунав постріл, який відбувся від необережного поводження Безпалька Гаврила з гвинтівкою, знайденою в кукурудзі. На місце події прибігло кілька німців. Безпалько Гаврило і той, хто стояв поруч з ним, були затравлені собаками і жорстоко вбиті.

Після цього жінок залишили працювати на полі, а всіх чоловіків погнали до міста в комендатуру. За наказом коменданта їх оголосили партизанами і о 15 годині ЗО хвилин 22 жовтня 1941 року у міській фортеці розстріляли ні в чому не винних 47 жителів міста. Серед розстріляних були дванадцятирічні Толя Малафєєв, Коля Смирнов, Ваня Золотухін, восьмирічний Вітя Гарькавий і інші підлітки.

Фашистам допомагали в їх злочинній Діяльності зрадники Батьківщини начальник Костянтиноградської (в роки окупації Красноград іменувався Костянтиноградом, а вулиця імені В. І. Леніна - Більовською) поліції Замжицький К. М., бургомістр міста Сурін і. Г., поліцаї Романовський, Купко, Комов, поліцейський інформатор Лєбєдєв.

За доносом Лєбєдєва в лютому 1942 року був заарештований учасник партизанського руху в роки громадянської війни, комуніст Семен Андрійович Григоренко. На допиті особливу жорстокість виявив поліцай Романовський. Після катувань Семена Андрійовича повісили в центрі міста біля церкви, як партизана. Про його страту за антифашистську діяльність було оголошено по радіо. Через кілька днів труп закопали у Більовській фортеці поруч з жителями міста, яких розстріляли 22 жовтня 1941 року. Після визволення Краснограда останки С. А. Григоренка і 47-ми розстріляних перенесли на братську могилу. Зрадник Батьківщини Романовський втік, а Лєбєдєва судив Харківський обласний суд і виніс йому найвищу міру покарання. На суді в якості свідка була присутня дружина С. А. Григоренка Єфросинія Романівна.

Та ніякі тортури фашистів не могли зломити волю радянських людей. Вони не стали рабами німецьких катів. На Красноградщині створюються підпільні антифашистські групи. Одну з перших у районі підпільну групу організував учитель П. К. Семеренко в селі Тишенківка. До групи ввійшли місцеві колгоспники М. С. Ґонтар, В. А. Хівренко, вчителька німецької мови Тишенківськоі семирічної школи К. С. Єрмак (справжнє прізвище Єрман) та інші. Члени підпільної групи проводили серед населення антифашистську пропаганду, перешкоджали вивезенню з району продовольства. ;

В Краснограді діяла підпільна група, якою керував М. Ф. Шевченко. У квітні 1943 року всі підпільні групи об'єдналися в Красноградське підпільне з'єднання, керівником якого став П. К. Семеренко, його заступником М. С. Ґонтар, начальником штабу М. Ф. Шевченко. Об'єднана група здійснювала диверсії на залізничній колії, виводила з ладу локомотиви в депо станції Костянтиноград, лінії зв'язку. В приміщенні Красноградської машинотракторної майстерні, де окупанти організували ремонт танків, часто не працювали електромотори. Це М. С. Ґонтар навмисне виводив з ладу динамомашину.

Підпільники перешкоджали окупантам вивозити молодь на каторжні роботи в Німеччину, одних своєчасно попереджували про час облави, іншим видавали „аусвайси", які діставав у німецькій комендатурі Олександр Москаленко. Він працював у комендатурі креслярем. Вісім днів не дожив Саша до визволення міста. У вересні 1943 року, коли Червона Армія з боями наближалась до Краснограда, Олександр Москаленко намагався перейти лінію фронту до своїх. Його схопили фашисти і після страшних знущань убили.

Не тільки члени підпільних груп, а сотні жителів Красноградщини допомагали Червоній Армії у боротьбі з клятим ворогом. У Красноградському краєзнавчому музеї зберігаються листи-подяки радянських воїнів, яких врятували від смерті в роки окупації Г. К. Пікалова, В. М. Зінченко, подружжя Яковенків, Зінаїда Куценко, Гаша Пікалова, Н. К. Казначеєва, О. Ф. Золотухіна. 17 вересня 1943 року в селі Берестовеньки на замінованому залізничному переїзді ціною свого життя врятував загін червоноармійців ветеринарний фельдшер Д. С. Єік”ельянов.

Інженер-капітан 56-ї гвардійської танкової бригади Г. С. Рябко в листі від 8 липня 1968 року писав:

„Виконуючи бойове завдання командування, 2 березня 1943 року поблизу с. Старовірівка Харківської області, я потрапив в оточення і був поранений осколком в живіт... Змушеній був, ховаючись від фашистів, перебувати в полі, зариваючись в сніг. В таких умовах через 12 діб у мене відбулося повне відмерзання обох ступнів ніг і частково пальців рук. Добравшись до села Берестовенька, і знайшов притулок і необхідну допомогу у Ганни Кузьмівни Пікаловоі. Я буквально був врятований нею від неминучої смерті.-Ганна Кузьмівна, йдучи на такий крок, виявила не тільки високу гуманність, а й справжній радянський патріотизм. Все, що вона для мене зробила в той час, я буду з вдячністю пам ятати все своє життя".

Далі з листа ми дізнаємося, що через місяць (12 квітня 1943 р.) вдалося влаштувати Григорія Сергійовича в хірургічне відділення Красноградської лікарні. В той же день йому ампутували ступні ніг.

В Красноградській лікарні діяли медики-патріоти, які ризикуючи своїм життям, врятували від смерті багатьох радянських воїнів, їх лікували під виглядом жителів міста і району. З великою вдячністю і теплотою згадують колишні червоноармійці і всі жителі району завідуючого хірургічним відділенням В. М. Самойлова, хірурга В. В. Тесленка (його справжнє прізвище Ципльонков), медсестер хірургії А. С. Головкіну, К. М. Зінченко, Г. 0. Голуб, Д. і. Скачко, М. Ф. Гіллер, Г. Г. Піскову, Т. М. Самойлову, В. П. Літвінову, няню М. М. Попову. Віталій Миколайович Самойлов, за методом славнозвісного хірурга М. І. Пирогова, застосовував для лікування поранених червоноармійців м'ясні черв'яки. Вони допомагали швидше загоїти рани і лякали представників німецької комендатури, які скрізь вишукували радянських месників.

Допомагали радянським воїнам, які потрапили в німецький полон, і діти. Ось що розповіла вчителька СШ № 1 Надія Миколаївна Лінська: „В 1941-1943 роках я навчалася в Краснограді в 3-му і 4-му класах, бо до війни встигла закінчити тільки 2 класи. Вчителькою моєю була Гороєцька Лідія Яківна. Навчальний день вона завжди починала з обговорення подій дня. Так, ми обговорювали, що чути з Москви, хто знайшов радянську листівку і інші події, інколи Лідія Яківна радила нам допомогти військовополоненим, яких ми бачили, йдучи до школи, за колючим дротом на вулиці імені Шевченка в районі теперішнього будинку літературно-краєзнавчого музею. На дітей фашисти особливої уваги не звертали, і ми легко передавали нашим військовополоненим варену картоплю, буряки, макуху, папір для куріння, тютюн".

Майже до самого приходу Червоної Армії підпільна група з комуністів і безпартійних успішно діяла проти окупантів на території Красноградщини. З середині 1943 року П. К. Семеренко зустрів свого однокурсника по педінституту і поділився з ним своїми партизанськими планами, разраховуючи на підтримку. Але той „товариш" виявився зрадником. Того ж серпневого дня на явочній квартирі гітлерівці заарештували все керівне ядро підпільної групи. Після нелюдських катувань П. К. Семеренка, К. С. Єрмак, Д. М. Шийка, і. Г. Дзябуру, Назаренка Г. фашисти розстріляли.

Активно боролась з німецько-фашистськими загарбниками підпільна комсомольсько-молодіжна група на чолі з А. Ф. Бондарем, яка діяла з жовтня 1941 по вересень 1943 року. До ядра групи входили В. і. Губенко, В. Й. Мільштейн, 0. А. Резнік, С. А. Дубовий, В. В. Пустовойт, Г. С. Горбань, Г. М. Ісаєва, І. І. Чепик, А. і. Чепик. (Партархів Харківського обкому, ф. 2. оп. 122, од.зб.51, а. 13).

Члени групи проводили агітаційну роботу серед населення, розповсюджували листівки, інколи їх самі й писали, збирали і ховали зброю, переховували й доглядали поранених червоноармійців, перешкоджали німцям збирати урожай хліба, забиваючи серед хлібного поля металеві стержні, об які ламалися коси кінних косарок.

Комсомолець Володя Пустовойт у своєму будинку слухав по радіо повідомлення Радянського інформбюро і передавав почуте товаришам по підпіллю, а ті розповідали правду населенню міста. За донесенням сусіда, який служив у поліції, Володю схопили фашисти в момент прослуховування чергового повідомлення з Москви. ЗО липня 1943 року, побитого до крові, його цькували собаками, вимагали, щоб він назвав імена товаришів по Підпіллю. Нелюдські катування зніс юнак, але катам нічого не сказав. Фашисти розстріляли Володю і закопали на території фортеці.

В ході здійснення Барвінково-Лозівської операції війська 6-ї армії Південно-Західного фронту перейшли в наступ і з 18 по 27 січня 1942 року просунулися вперед більше як на 100 кілометрів, зайняли міста Барвінкове і Лозову. В травні 1942 року підрозділи 6-ї армії визволили від ворога ряд населених пунктів південно-східної частини Красноградського району. Перед цими підрозділами стояло завдання - наступаючи через Красноград, обійти з півночі і визволити Харків. На підступах до Краснограда радянські війська зустріли шалений опір переважаючих сил ворога і відступили.

Вдруге війська з боями наблизилися до Краснограда в лютому 1943 року. 22 лютого 1943 року в село Добреньку, що знаходиться від Краснограда на віддалі 10 кілометрів, вступив загін червоноармійців. 23 лютого переважаючі сили німецької армії, підкріплені танками, знову вступили в село. і вчинили криваву розправу. Відступаючи,, радянські війська залишили на окраїні села одну гармату. Німецькі солдати примусили дідусів і підлітків тягнути цю гармату в центр села до школи. Там людей вишикували в колону і наказали їм йти е колгоспний сад по снаряди. Вивівши людей в поле, німці їх розстріляли. Серед 1б-и вбитих був і піонер Вася Пашко. А. Я. Підковирі, І. Д. Хворостенку і М. М. Шевченку вдалося втекти. Антон Якович Підковиря, втікаючи, вже поранений, упав у силосну яму. Пролежавши в ній шість днів, приповз до свого спаленого подвір'я. У нього були прострілені обидві ноги. Крім тих 16 фашисти вбили хлопця Колю Тарана, Д. Е. Афонченка і його сина Сашу, Павла Батова в той момент, коли вони намагалися пс гасити пожежу на своєму подвір'ї.

В травні 1943 року радянські розвідники дійшли до залізничного роз'їзду Куми. Вони знали, що з Полтави до Краснограда рухається німецький військовий ешелон. За допомогою жителів міста І. Ф. Золотухіна, К. П. Краснікова, 0. Є. Караченцева та Я. Й. Губанова розвідники зірвали залізничний міст на 69 кілометрі між роз'їздом Куми і станцією Ланна. Німецький військовий ешелон до Краснограда не дійшов.

В липні-серпні 1943 року, після розгрому німецьких загарбників на Курській дузі, в ході війни відбувається корінний перелом на користь Червоної Армії. Наші війська, озброєні першокласною технікою, маючи бойовий досвід і видатних воєначальників, гнали фашистські орди на Захід.

23 серпня 1943 року визволений Харків, а 19 вересня червоні прапори замайоріли над Красноградом. Безпосередньо на вулицях і в центрі міста вели бої з фашистами гвардійські підрозділи 299-го полку, яким командував підполковник Г. М. Баталов. На світанку 19 вересня він доповів командиру 72-ї стрілецької дивізії А. і. Лосеву про взяття міста. За визволення південних окраїн міста •бої точилися ще два дні.

У визволенні Красноградського району від німецьких окупантів брали участь72-а, 81-а, 58-а стрілецькі дивізії, 1-й механізований корпус, 161-й гвардійський гарматно-артилерійський полк, 115-й гвардійський протитанковий винищувальний полк, 292-а штурмова авіаційна дивізія, їм присвоєно почесне найменування „Красноградських".

Серед радянських воїнів, які першими ступили на центральну площу міста, були С. Хитров, Ф. Комар, К. Бісембаєв - росіянин, українець і казах. Цей факт свідчить про дружбу радянських народів. Фотографія цих трьох бійців, зроблена 19 вересня 1943 року військовим фотокореспондентом, експонується в Красноградському краєзнавчому музеї.

В боях за визволення Харківської області і Красноградщини брали участь уродженці району С. К. Шмигерін, 0. С. Єрмоленко, і. Т. Дяченко, М. К. Ігнатенко, М. Ф. Філонов, С. І. Іванцов, і. П. Золотухін. їх радість була безмежна - вони визволили від ворога свій рідний край і дехто з них зустрівся зі своїми рідними та близькими.

В боях при обороні і за визволення Красноградщини загинули 1358 радянських воїнів, їх останки покояться у 22 братських могилах. Серед тих, хто віддав своє життя за визволення нашого краю бійці різних національностей: Кулієв Судайбаерда, Фарзалієв Байбан Алібаба, Бабаєв Ата, Замилієв Рахим Сабірович, Ходжаєв Рахім, Карімов Мурза, Бердияров ігамберди, ісанов Рузибай, Суюнов Кузи, Фазліахметов Міннінхаміт, Джайбутаєв Хайдар, Мазмудов Абакар. імена багатьох воїнів ще не встановлені. Через ЗО років після закінчення війни, при будівництві швидкісної автотраси Москва-Сімферополь, біля села Вербівки на глибині одного метра знайдено міномет, ґудзики від гімнастерки, ложку, зубну щітку і останки воїна. Прізвище встановити не вдалось.

23 вересня 1943 року в Краснограді був розміщений польовий воєнний госпіталь № 2223, який знаходився у Краснограді до 24 жовтня. Наприкінці 1943 на початку 1944 року в Краснограді розміщалися ще два польові госпіталі № 2959 та № 272. Начальником госпіталю № 2959 був майор медслужби Авганісян.

З березня 1944 до жовтня 1945 року в Краснограді працював евакогоспіталь № 5989, начальником якого був капітан медслужби Котков, замполітом старший лейтенант В. І. Майоров, заступником начальника по господарській частині П. Ф. Глєбов, (пізніше директор бавовняно-ткацької фабрики). Розміщався госпіталь в приміщеннях лікарні, музею, військомату і навіть в будинках окремих мешканців міста. Наприклад, рядові І. А. Кудальцев, А. С. Кащеєв та лейтенант Володимир (прізвище не встановлено) видужали у сім'ї Феодосії Іллівни Повшенко.

Приміщення для евакогоспіталю в Краснограді готували в лютому місяці. Комсомольці діставали із зруйнованих будинків тумбочки, стільці, ліжка, столи і все необхідне. Приміщення побілили. Заготовляли дрова для опалення.

На початку березня до Краснограда прибуло 300 тяжко поранених в боях на Дніпрі бійців. Хоч і старанно готувались, а меблів не вистачало. Приходилось на два ліжка класти по 3 чоловіка.

Штат госпіталю, окрім лікарів, був укомплектований красноградцями. Цілодобово лікували і доглядали поранених фельдшери і медсестри Н. С. Михайлович, Л. і. Гужвенко, В. Р. Осадча, М. Л. Мерзліюна, В. П. Розелевич, Е. і. Александрова, 0. П. Яковлєва, Г. С. Похила. Всі необхідні умови для лікування створювали, не рахуючись з часом, Наталія Семисалова, Клавдія Макеєва, Надія Пилипенко, Катерина Шатохіна, Ольга Гладкова, Зінаїда Мороз, Людмила Мелюх, Антоніна Шокало, Єфросинія Корж.

Постійну увагу до роботи госпіталю виявляли міська і районна Ради депутатів трудящих, все населення міста і села. В матеріальному відношенні красноградці в той час були бідні, але проявили глибоку чуйність, доброту і сердечність. Для своїх визволителів від фашистської неволі віддавали останнє. Працівники госпіталю з допомогою всього населення району повернули до активного життя сотні покалічених війною людей.

В жовтні 1943 року на перше засідання виконкому Красноградської районної Ради депутатів трудящих, з 54 депутатів, обраних до війни, з'явилися лише шість:

Г. М. Дедков. К. Г. Цехмистро, В. і. Дзябура, К. В. Головко, В. С. Репринцева та Ф. Г. Семеренко. Головою райвиконкому обраний М. Ф. Гаврюшенко. Г. М. Дедков, який в березні 1940 року був обраний секретарем Красноградського РК КПУ, приступив до виконання своїх обов'язків. Поступово укомплектовуються штатами партійні і радянські органи району, перед якими постало завдання відродження зруйнованого господарства.

Красноградський РК ЛКСМУ очолила В. Д. Руденко, направлена на роботу в район обкомом комсомолу. До складу райкому комсомолу ввійшли Галина Гортань, Галина Ісаєва. Варвара Овсянникова, Зінаїда Задорожня, Лідія Пересада. На початку 1944 року другим секретарем РК ЛКСМУ обрана Галина Зайцева.

В грудні 1943 року створена комісія для розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників на території району. Головою комісії був перший секретар РК КПУ Г. М. Дедков, його заступником голова райвиконкому М. Ф. Гаврюшенко, членом комісії священик Благовіщенського храму Лавр. 22 лютого 1944 року комісія закінчила роботу по розслідуванню і підписала акт.

Комісія встановила, що з 20 вересня 1941 року по 19 вересня 1943 року німецькі фашисти убили 784 жителів району, крім того 151 військовополонених, хворих і поранених радянських бійців Червоної Армії, вивезено в німецьке рабство 1037 чол., з них 649 жінок (в Тому числі дівчат до 18 років- 75), хлопців віком до 18 років - 67.

Матері як могли рятували своїх дітей від німецької неволі; жалили тіло кропивою, а водянки, які виникали на тілі, проколювали брудним гострим предметом, щоб занести в рани інфекцію; пошкрябані місця на тілі терли старою мідною монетою, утворюючи таким чином гнойники, відрізали дівчатам коси і видавали їх за тифозних.

В Краснограді до війни були дитячі будинки. Матір'ю їм була Радянська влада. їх нікому було захистити в роки окупації. Старших дівчаток і хлопчиків вивезли до Німеччини. Після війни лише одна з них повернулася до Краснограда, якій вдалося вижити. Це була Тамара Неділько, яка в німецькому концтаборі числилась під номером 25913. Кати позбавили радянських людей не тільки вільного життя, Батьківщини, а навіть імені.

За період окупації Красноградського району знищено ворогом господарство 82 колгоспів і радгоспів, промислові підприємства, спалено 1992 подвір'я колгоспників, робітників і службовців. Збитки, нанесені окупантами трудящим району у грошовому вираженні, по тодішньому курсу становили 25 мільйонів 320 тисяч карбованців. Виступаючи на VІІІ сесії Красноградської районної Ради депутатів трудящих 21 травня 1944 року, голова колгоспу „12-річчя Жовтня" Ф. Г. Семеренко говорив: „Німецькі окупанти пограбували наші колгоспи, залишили нам лише землю та воду..."

Війна продовжувалася... Трудящі району з великими труднощами проводили першу посівну. Всі польові роботи по обробітку землі виконували коровами, які залишилися в окремих колгоспників. Важко було й збирати врожай. Косили косами з грабками, молотили ціпами, возами і котками. Ця важка робота лягла на плечі жінок та підлітків.

В 1944 році відновили роботу Красноградська і Берестовеньківська МТС, але сільськогосподарських машин було мало і всі вони були зношені. Виступаючи на IX сесії райради 20 серпня 1944 року, директор Красноградської МТС 0. А. Капустянський говорив: „В нашій МТС по обмолоту працює 22 агрегати, які намолотили лише 2562 ц. Це дуже позорна цифра". На цій сесії критикували голів колгоспів за те, що пізно запрягають і рано випрягають корів, за те, що мало жіночих груп по молотьбі ціпами. В постановляючій частині рішення записано:

„...1) Молотьбу проводити з 4-ї години ранку до 9-ї години вечора; 2) Здавати зерно державі із присадибних ділянок колгоспників". Цього вимагала війна. „Керувати колгоспом це однаково, що командувати підрозділом, або якоюсь військовою частиною на фронті" - говорив на сесії секретар РК КП(б)У товариш Аршинов.

Як трудно було збирати урожай хліба старою технікою видно з розповіді дільничного механіка МТС П. С. Новобранця: „Мені повідомили, що в колгоспі „МТС", такий був у селі „Ольховий Ріг", на жнивному полі вийшов з ладу комбайн „Комунар". Прибув на місце. Поки ми з комбайнером тов. Крятовим ремонтували агрегат, нас обійшла в загінці лобогрійка в упряжці з чотирьох корів".

Трудящі Красноградщини відбудовували промислові підприємства в районі та приймали активну участь у відродженні промисловості і транспорту Харківської області: у жовтні 1943 року на відбудові залізничної колії Красноград-Мерефа працювало 2005 чоловік; в грудні цього ж року на відбудові ХТЗ працювало 300 чоловік на протязі 5-й днів. (Харківський облдержархів, ФР. 46372, оп.2, справа З, аркуші 1,3,6,9,12,28).

Активну участь взяли красноградці у збиранні коштів на побудову танків і літаків. На 1 квітня 1944 року вони у фонд Верховного Головнокомандування Червоної Армії внесли 2 мільйони 740 тисяч карбованців.

З Красноградщини радянським воїнам відправлено кілька сот посилок-подарунків. Майже з кожної сім'ї хтось був на війні: чоловік або брат, син або дочка, або батько з сином, а було що й з синами. Дарунки воїнам робили і ті, в кого нікого не було на фронті. Серед тих, хто відвозив посилки на фронт і в госпіталі були комсомольці Галина Зайцева, Галина Ісаєва, Варвара Овсяннікова, Лідія Пересада, Зінаїда Галушко, Лідія Кучеренко.

Районна газета „Трибуна більшовика" від 8 листопада 1943 року в статті „Подарунки відважним воїнам" повідомляла: „Немає ніякої вивіски, але всі знають, що тут пункт по прийманню подарунків воїнам Червоної Армії. Сюди приходять молоді і старі, приносять кисети з тютюном, носові хусточки, коров'яче масло, олію, кожен дає те, чим багатий, прагнучи маленькою силою віддячити фронтовикам за визволення від німецької окупації. Комсомольці села Володимирівки Ново-Михайлівської сільради, де секретарем Марія Куценко, приготували і здали в подарунок Червоній Армії 46 посилок. 54 подарунки відправили колгоспники артілі „Українка" Оленівської сільради. Учень А. Семисало за дорученням 1-го, 2-го, 3-го класів Добренської НСШ здав в подарунок фронтовикам тютюн, прянощі, носові хусточки. Пункт прийняв близько 200 колективних й індивідуальних подарунків відважним і доблесним червоноармійцям-воїнам".

Письменники-красноградці били фашистів „зарядами" прози і поезії. Твори Л. Первомайського розповсюджувалися на тимчасово окупованій радянській території. Й не лише в листівках, що було поширеним на той час явищем, а й у так званих „законспірованих" виданнях, які готувалися Українським видавництвом при ЦК КП(б)У.

У березні 1943 року на вулицях і майданах Києва з'явилися у продажу нічим не особливі книжечки: „Причинна" й „Сон" Т. Г. Шевченка вартістю по 15 й 20 копійок, що відразу ж зацікавили місцевих покупців. Перша сторінка книжечки „Причинна" починається, як і годиться, словами: „Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива". А на 14 сторінці, без ніякого виділення, вже йде інший не Шевченків текст:

В партизанськім лісі яворина

Похилилась сумно до води.

Чує Бульба дальній голос сина

Голос сина з полону-біди.

Налетіли на Вкраїну гості

Полонили тисячу людей.

Ріжуть нас, ламають білі кості

Виривають серце із грудей.

- Чи ти чуєш, батьку?

- Чую, сину!

Гнів людський виходить з берегів

Хоч загину, а звільню Вкраїну

Від неситих, лютих ворогів!

По трудах для них розплата

Буде -

Кров за кров і за пожежу

мста!

В спину биймо ворога і в

груди.

Якщо чистити - то дочиста!

В текст твору Т. Г. Шевченка „Причинна" вставлена „Пісня Тараса Бульби" Л. Первомайського, яка була закликом до боротьби з ненависним ворогом.

З січня 1942 року і до кінця 1943 0. і. Копиленко працював редактором на радіостанції „Радянська Україна". За роки війни він видав п'ять збірок оповідань:

„Допит", „Батько", „Мовчання", „Брати", „Невтомне життя" та п'єси „Хуртовина", „Чому не гаснуть зорі". У своїх творах письменник простежив „шляхи відваги" радянських людей, які переборола тяжкі випробування-розлуку, смерть, руїни - і вийшли переможцями. Як спеціальний кореспондент газети „Радянська Україна", О. і. Копиленко їздив до Німеччини, де був свідком штурму Берліна. Враження від поїздки до фашистського лігва поклав в основу нових статей і нарисів.

Тисячі красноградців мужньо боролися з німецько-фашистськими загарбниками на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. За відвагу, мужність і героїзм уродженці Красноградщини, учасник форсування Дніпра М. А. Сябро, учасник форсування Дунаю Д. В. Гамов, генерал-лейтенант авіації В. А. Колосник, старший лейтенант танкіст Ф. Я. Тимошенко удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Житель Красноградщини (народився він в селі Тарасівка Охтирського району Сумської області) Д. Ф. Ганцев відзначився при форсуванні Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Вісли. На плацдармі за Одером Ганцев, узявши дві протитанкові гранати, виповз назустріч „тигрові" і підпалив його. Він удостоївся ордена Слави трьох ступенів, ордена Червоної Зірки, медалі „За відвагу". Після війни Дмитро Федорович Ганцев працював бригадиром у радгоспі імені Кірова Красноградського району. Був нагороджений золотою і срібною медалями ВДНГ. Помер повний кавалер ордена Слави в січні 1968 року. Звання Героя Радянського Союзу удостоєний мешканец Краснограда і. Є. Давидов.

В перші дні війни пішов на фронт випускник Красноградського технікуму механізації сільського господарства комсомолець Федір Якимович Тимошенко. На своїй бойовій машині Т-34 він пройшов від Сталінграда до Угорщини. Там його танк одним з перших увірвався в угорське місто Тата. В ході бою за місто рота гвардії старшого лейтенанта Тимошенка знищила 5 гармат, 3 кулемети, 4 міномети, десятки ворожих солдатів і офіцерів. В цьому бою наш земляк загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року гвардії старшому лейтенанту Ф. Я. Тимошенку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Пам'ять про нього живе в Угорщині і на Красноградщині. В угорському місті Тата його ім'я викарбувано на братській могилі, іменем Ф. Я. Тимошенка названа вулиця, на якій він загинув. В Краснограді його іменем названі вулиця і технікум у якому він навчався.

В боях за Лупківський перевал, що на кордоні з Словакією, інтернаціональне

партизанське з'єднання М. А. Прокоп'юка та армійська мінометна батарея старшого лейтенанта Ф. і. Шушина попала в оточення. Після 66-и часового бою, відбивши 32 атаки відбірних німецьких військових частин, партизани і бійці мінометної батареї, яка була послана радянським командуванням на допомогу партизанам, вийшли на з'єднання з регулярними частинами Червоної Армії. В цій бойовій операції відзначились воїни-красноградці старший лейтенант Ф. і. Шушин, санінструктор Г. І. Корелова, зв'язківець спостережного пункту мінометної полкової батареї К. С. Бугаєнко. За проявлену відвагу вони були нагороджені бойовими орденами.

Старший лейтенант медслужби О. К. Золотарьов воював у складі 53 танкової бригади фельдшером танкового батальйона. В 1943 році він вніс 8 тисяч карбованців особистих заощаджень на санітарну машину. В листі на ім'я Верховного Головнокомандуючого просив прислати машину в його танковий батальйон. Від Головнокомандуючого надійшла командуванню 53 танкової бригади подяка 0. К. Зодотарьову і запевнення, що його бажання буде виконано.

Дорогою ціною дісталась радянському народові перемога над фашистською Німеччиною і мілітаристською Японією - в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини загинули десятки мільонів чоловік, в тому числі 4635 красноградців. Понад 600 воінів-красноградців повернулися з війни інвалідами.

В Красноградському музеї зберігаються нагороди, документи і особисті речі учасників оборони Києва - Д. Ф. Литвина, М. 3. Задорожнього; Москви - Д. М, Сумченка; Ленінграда - і. Я. Тертишного, М. О. Мартинюка; Сталінградської битви - О. М. Масалова, Є. А. Улька, П. С. Покуса, А. С. Росщупкіна, М. М. Шалова, С. В. Дикого, А. М. Білостоцької, В. П. Качеренко; учасників Курської битви - Ф. Ф. Лісиціна, А. К. Ступи, Ю. К. Іванова; боїв на Малій Землі - М. І. Баштаннікової, 0. А. Веклича; оборони Кавказа - 0. А. Пахомова; учасника звільнення Белграда - М. К. Готьмана; підводника капітан-лейтенанта 0. В. Приходька; відважного партизана - М. І. Семисала.