Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У 1932 році на території України створено сім областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Одеську, Харківську і Чернігівську, 3 того часу Красноградський район входить до складу Харківської області.

В першій половині 1933 року голодомор посилився. В особистому листі начальник Харківського обласного відділу ДПУ Кацнельсон голові ДПУ УРСР про продовольче становище у області 5 червня 1933 року повідомляв:

„Продовольственное положение по районам Харьковской обпасти, й до Того' довольно тяжелое, за последнее время резко ухудшилось...

...В некоторых же районах продуктами питания также служит мясо павших животных (свиней й лошадей), а в Новосанжарском, Кобелякском й Красиоградском районах (й ряде других) зафиксированы случаи употребления в Пищу й мяса собак й кошек. Наряду с зтим также прогрессирусі людоедство и труїіо-едство...

...В Красноградском районе из 40 сельсоветов особо поражены продзатруд-,.; нениями - 14, й менее поражены - 18. Острая продовольстаенная нужда, недоедание й истощение на зтой почве отмечаются по 103 колхозам района. За апрель й май месяцы выявлено 14 случаев людоедства.

Положение в отдельных селах рисуется гак.

Село Петровка. В колхозе „Серп й молот" умерло за последние два месяца более 60 человек. Из 295 трудоспособных на работу выходит только 35 человек. Значиіслопа/1 часіь остальных истощена - больны й опухшие. Некоторые кол-хозники совершенно выехали из села в поисках хлеба.

Село Берестовенька. Смертность увеличиваегі^п і. ламдым днем. Только по одному участку умерло более 100 человек. В колхозе имени Ворошилова еже-дневно умирает .2-3 человека. Такое же положение й по другим колхозам. Многие родители выбрасывают детей на улицу или отвозят на ближайшие железнодорожные станции".

(П.А. П.П. при ЦК Компартії України. Ф.І.Оп.101. Справа 1281, Аркуш 49-56,1.

Позаростали травою стежки до багатьох селянських дворів у інших селах району. Всю вину за цю сільську трагедію Сталін і його оточення звернули на місцевих керівників.

З метою подолання труднощів, що склалися у сільському господарстві в роки п'ятирічки на Україні, союзний уряд у 1933 році надав республіці насіннєву, продовольчу і фуражну позики; колгоспи, радгоспи і МТС одержали 15 тисяч тракторів, 2400 комбайнів, 3 тисячі автомашин. Зі статті секретаря Красноградського райкому партії Л. П. Оленченка, опублікованій у грудні 1933 року в районній газеті „Соціалістична перебудова" відомо, що і Красноградський район одержав значну допомогу насінням, харчами і фуражем, на полях колгоспів працювало 147 тракторів, 37 автомашин, 6 комбайнів і інша сільськогосподарська техніка. Це дало можливість вийти з проривного становища, в якому перебував район на протязі останніх двох років.

Одержавши насіннєву позику від держави, трудівники села організовано провели сівбу весною 1934 року, відбулося пожвавлення в тваринництві. Не збереглися документи про урожайність та кількість поголів'я худоби у тому році, але збереглися речові докази, що свідчать про ударну роботу.

В Красноградському краєзнавчому музеї експонуються два прапори. Один з них від Дзержинського райкому партії і районної Ради м. Харкова на якому зберігся напис: „Передовому підшефному району за більшовицьке проведення сільськогосподарських робіт" в 1934 році". На другому прапорі шовком вишиті слова: „Ленінському комсомолу Красноградщини в день 15-річчя ЛКСМУ за ударну роботу по збиранню урожаю і охорону соціалістичної власності. Від РПК та РВ,<'.

Дальшому організаційному і господарському зміцненню колгоспів сприяв новий Статут сільськогосподарської артілі, прийнятий II Всесоюзним з'їздом колгоспників-ударників в лютому 1935 року. Делегатом цього з'їзду від Красноградщини був рядовий трудівник артілі „Вільна праця" (с. Володимирівка) Захар Артемович Мірошніченко. Згідно Статуту, земля передавалась безплатно . колгоспам і закріплювалась за ними навічно. Перший акт на вічне користування землею в районі вручався колгоспу „Вільна праця" (с. Володимирівка). Це було в жовтні 1935 року.

На початку 1935 року на Україні зародився масовий рух колгоспників за високі врожаї цукрових буряків, ініціатором якого була ланкова М. С. Демченко. Його підхопили колгоспники Красноградщини. Почалося змагання за вирощування високих врожаїв всіх сільськогосподарських культур. Окремі бригади і господарства восени цього року зібрали з кожного гектара по 200 пудів озимої пшениці, по 300 ц цукрових буряків, забезпечували високу продуктивність худоби. В той , рік на Красноградщині появилися перші орденоносці-передовики сільського господарства. Головний агроном МТС Ф. Г. Луценко, який перегодом став заступником міністра сільського господарства СРСР, бригадир колгоспу імені Першого травня П. Ф. Литовченко та бригадир колгоспу „Вільна праця" Д. Я. Білик нагороджені .орденом Леніна. Ордени одержували в Москві. М. І. Калінін, того ж разу, бригадирові колгоспу імені 12-річчя Жовтня Ф. Г. Семеренку, вручив орден Трудового Червоного Прапора, а бригадирові колгоспу „Нове життя" А. І. Калюжному - орден Знак Пошани. Перші ордени за самовіддану працю на колгоспних полях, які ще носили на собі рубці одноосібних меж, красноградці сприйняли як відзнаку всього району, що завоював у боротьбі за високу врожайність зернових одне з перших місць на Харківщині.

В боротьбі за вирощення високих врожаїв на колгоспних ланах значну роботу проводила районна газета „Соціалістична перебудова", редактором якої був талановитий журналіст, пізніше відомий український письменник Павло Оровецький, працівниками газети майбутні письменники Іван Цюпа та Володимир П'янов.

В 1935 році був оголошений Всесоюзний конкурс газет на краще висвітлення робіт по догляду зернових культур та виконання хлібозаготівель державі високоякісним зерном. Районна газета не тільки висвітлювала хід боротьби за високий урожай, керувала в цьому питанні роботою колгоспних стіннівок, працівники редакції вносили раціоналізаторські пропозиції. Завжди було так: молотилку приводили в рух за допомогою двигуна, а віялку крутили руками. За пропозицією працівників райгазети двигун примусили працювати на два фронти - „крутити" і молотилку і віялку. Це дало можливість вивільнити робочі руки і значно піднести продуктивність праці. Як наслідок творчої роботи, газета „Соціалістична перебудова" вийшла переможцем Всесоюзного конкурсу і була премійована легковим автомобілем.

Окрім Красноградської районної газети, журі Всесоюзного конкурсу газет, головою якого був М. і. Калінін, а членом голова колгоспу „Червона перемога" Кразноградського району С. С. Таран, преміювало Красноградський РККП(6)У легковим автомобілем, колгосп „Червона перемога" (с. Крестище) вантажним автомобілем ГАЗ АА, а голову колгоспу С. С. Тарана легковим автомобілем. Але Семен Семенович, вболіваючи за колективне господарство, обміняв свій легковий автомобіль на вантажний і передав його своєму колгоспу. Тоді ж Крестищенська сільська Рада була премійована духовим оркестром, снопов'нзальниця, редактор колгоспної стінгазети С. Л. Пелех - піаніно, бригадир колгоспу і. 0. Ґонтар - велосипедом.

За ухвалою РНК СРСР в лютому 1935 року в місті Краснограді організовано всеукраїнську дослідну станцію по зернобобових культурах. При станції працювала сортодільниця, яка проводила сортове випробування зернових та зернобобових культур, кормових трав, просапних та городніх культур, бакші. Всі досягнення станції, що підвищують ефективність сільського господарства, запроваджувались в практику колгоспного виробництва.

Життя колгоспників ставало все більш заможним і культурним. Ось як розповідав про своє життя колгоспник артілі „Червоний промінь" Кобзівської сільської Ради М. Четверик в статті „Живу заможно і культурно": „В основному закінчили розподіляти наслідки господарювання по нашому колгоспу. Я з дружиною виробив 520 трудоднів. Одержав 170 пудів хліба, 99 пудів картоплі і більше ЗО пудів різної городини та 550 крб. грошей. Частину хліба продав державі, а собі купив велосипед і багато різної мануфактури. Передплачую газети. Поповнюю свою домашню бібліотеку новими книжками: „Піднята цілина" - Шолохова, „Залізний потік" і інші. Зимній час не проходить марно. По ударному працюю в колгоспі, а увечері вчуся у сількорівській школі, поповнюю знання". (Газета „Соціалістична перебудова" за грудень 1935 року).

В 1935 році від Красноградського району 19 сільських Рад відійшли до новоутвореного Зачепилівського району. В складі Красноградського району залишилася 21 сільська Рада.

З великим трудовим піднесенням йшли трудящі району назустріч виборам до Верховної Ради СРСР. 12 грудня 1937 року трудящі Красноградщини обрали депутатом Верховної Ради свого земляка голову виконкому Красноградської районної Ради депутатів трудящих Г. П. Бутенка.

Трудящі Красноградщини, як і мільйони радянських людей, з ентузіазмом включилися в соціалістичні перетворення. Але відсутність справжньої демократії породили культ особи, порушення законності, сваволю і репресії 30-років. Масових репресій зазнали багато тисяч членів партії. безпартійних чесних громадян. Десятки людей зазнали репресій і на Красноградщині. Ще більш людей жили під страхом нових непередбачених арештів. Досить було сказати слово проти вказівок керівництва, або навіть сидіти на зборах мовчки з виразом незадоволення на обличчі, щоб попасти в список неблагонадійних. За кілька слів, сказаних на захист репресованих українських письменників, заарештували Красноградського вчителя Ф. М. Дубового. У 1937 році були репресовані за „ворожу діяльність" заступник голови Красноградського райвиконкому Б. Н. Світлицььни. бувший комендант „Заготзерно" Г. А. Руденко, учитель Кобзівської семирічної школи М. Г. Кислиця.

У 1938 році арешти продовжувались. За одним разом працівники НКВС забрали залізничника Соколовського і його брата бухгалтера Красноградського маслозаводу, майстра цього ж заводу Звейника Фріца Карловича. Всі вони атестувались як вороги народу. Тільки в технорука маслозаводу Іванова було конкретне звинувачення - „білий офіцер". По приїзді в Полтаву був заарештований секретар Красноградського райкому партії Гейбо, якого викликали туди у партійних справах.

На пленумах райкому партії гостро критикувались секретарі первинних парторганізацій, які не виявляли в своїх колективах „ворогів народу" і ставились в приклад ті, хто більше їх виявив. Вже за межами району Були репресовані вихідці з Красноградщини - завідуючий відділом управління Костянтиноградсь-кого повітового ревному М. Л. Козіс, колишній голова Красноградського повіт-виконкому, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора УРСР Я. Р. Огій та секретар Красноградського окружкому партії, член комуністичної партії з 1903 року М. Е. Чувирін. їх добре знали красноградці і не хотіли вірити, що вони вороги народу. Таке порушення законності, свавілля з боку керівництва впливало негативно на моральний стан людей на трудовий ритм підприємств, установ і організацій. Найменша помилка чи недоробка приводила до трагедії. У 1938 році прораб будівельної організації, яка зводила будинок триповерхової школи у місті (тепер СШ № 1), покінчив життя самогубством через те, що одна стіна будинку дала тріщину. Він був переконаний, що з ним обійдуться, як з ворогом народу. Тут необхідно зауважити, що той будинок стоїть і сьогодні такий, яким був збудований.

Весною 1938 року з 75 колгоспів району, на 12 квітня, 39 колгоспів на 100 процентів завершили сівбу ранніх зернових, а останні завершували її. Це кращі строки засіву зернових. Ще два-три роки назад посівна затягувалася до 20 травня. На цей рік МТС поповнилися новою технікою - на колгоспних полях, поряд з тракторами ХТЗ, працювали машини ЧТЗ, У-2 Володимирського заводу. В одній Берестоееньківській МТС в 1938 році нараховувалось 64 трактори, 25 комбайнів. Колгоспники старались скоротити строки посівної і збирання врожаю восени. Великі площі ще засівали кінними сівалками. При збиранні врожаю зернових застосовувалися лобогрійки, самоскидки, снопов'язалки і навіть коси з грабками. В той рік трудівники села боролися за 8-міліардний врожай зернових (в пудах) в межах країни.

Не дивлячись на велику долю ручної праці при вирощуванні цукрових буряків передові буряководи добивались високих врожаїв. Імена буряківниць Красноградщини Н. Коробки, О. Кашуби, П. Коробки, П. Самко були відомі і за межами області. Вони в1938 році виростили по 600 центнерів цукрових буряків на кожному гектарі. Домогтися такого врожаю було нелегко. Мінеральних добрив майже не було. Члени ланки їздили конячиною, запряженою у візок, по селу, збираючи попіл і курячий послід. Хоч і обзавелися колгоспники коровами, але гній на поле не попадав. Його формували спеціальними станками, сушили і використовували взимку як паливо.

Були в Красноградському районі послідовники Паші Ангеліної. Газета „Трибуна більшовика" 14 травня 1938 року повідомляла: „По стахановському працюють трактористки бригади № 6 Берестовеньківської МТС, бригадиром якої Максименко Марфа Дмитрівна. Середа Олександра виконує змінні норми на 160 процентів, заощаджує по 10 кг пального, Ємцева Василина - на 120 процентів, заощаджує пального - 28 кг за зміну. Якість роботи добра. Трактористи цієї бригади змагаються з тракторною бригадою тов. Караптана. Першість у змаганні зараз належить жіночій тракторній бригаді, яка на кожен трактор уже виробила по 200 га. Трактористки зобов'язалися в цьому році виробити на кожен трактор у переводі на м'яку оранку не менше 800 га".

Добрі успіхи в роботі показали молоді трактористки Зінаіда Павлівна Брижник. Наталія Купріянівна Кабанець, Віра Григорівна Скидай, які трудилися в бригаді Кіндрата Олексійовича Захожая в наталинському колгоспі „Перше травня". „З нами закінчила курси трактористів при Красноградській МТС і Марія Андреєва, але вона була маленька ростом, слабенька і не могла покрутити заводну ручку трактора. Заглохне „хетезяк" в загінці серед поля - і сидить Марія плаче, поки хтось підійде та допоможе завести трактор" - згадує 3. П. Брижник.

Трудно було. Але праця на себе, для своєї Радянської держави подвоювала енергію людей. Новий характер праці і'всього життя виражався і в назвах колгоспів: „Вільна праця", „Нове життя", „Соцперебудова", „Новый свет", „Ленінське об'єднання", „Зоря комунізму", „За культурне життя" і інші.

В третій п'ятирічці налагоджувалась племінна робота в тваринництві. Особливо добре була поставлена ця робота на молочно-товарній фермі колгоспу „Серп і молот", якою завідував Іван Романович Тюпа. Середній, надій на корову на цій фермі становить 3000 кг. Переможцями змагання серед доярок колгоспу „Серп і молот" були А. В. Процик і В. С. Вустич.

За високі показники у сільськогосподарському виробництві багато хліборобів району були відзначені високими урядовими нагородами. Колгосп „Перше травня" Хрестищенської сільської Ради нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Таким же орденом був нагороджений голова цього колгоспу В. і. Дзябура.

В 1939 році у Москві вперше відкрилась Всесоюзна сільськогосподарська виставка. В ній взяли участь 70 колгоспників, механізаторів МТС і працівників радгоспів Красноградського району. Учасниця виставки свинарка колгоспу „Красный пахарь" Берестовеньківської сільради А. П. Меркулова, яка одержала в 1939 році від кожної свиноматки по 28,5 ділових поросят, була нагороджена Великою Золотою медаллю.

Учасники Всесоюзної сільськогосподарської виставки вівчарі В. А. Гладков (с. Піщанка), Т. М. Кривенко (с. Добренька), доярки А. В. Процик і В. С. Вустич (с. Петрівка), голова колгоспу „Українка" К. Г. Цехмистро були нагороджені Малими Золотими медалями, бригадир колгоспу „Вільна праця" (с. Володимирівка) М. В. Кучерявий - великою срібною.

На червень 1941 року в районі було 79 колгоспів, в яких нараховувалось 334 тваринницьких ферм. На колгоспних полях працювало 207 різних марок тракторів, 56 комбайнів і багато іншої сільськогосподарської техніки. Колгоспи мали 119 автомашин 4142 робочих коней і 1206 робочих волів. Загальна посівна площа всіх колгоспів і радгоспів становила 49130 гектарів. В 1940 році зібрали в середньому з кожного гектара по 14,5 ц зернових.

В 30-і роки зростала промисловість міста. На місці колишніх дрібних виросли потужні промислові підприємства: 30-й млинкомбінат, 31-й круп. завод, 32-й держмлин, комбікормовий завод, електростанція, комбінат легкої промисловості, маслозавод, ковбасна фабрика. Поряд з великими підприємствами виробляли речі широкого вжитку десятки артілей: „Ударник", „Вогнетривал", „Новий шлях", „Транспорт", „Сільгосптранс", „Харсільборошно", „Красный текстильщик" і інші.

На борошномельному комбінаті, держмлині і круп'яному заводі працювало понад 900 робітників і службовців. Щомісяця борошномельна промисловість переробляла 560 тонн зерна. Комбікормовий завод, де працювало 400 робітників, постачав комбікорми колгоспам і радгоспам не тільки України, а й за межі республіки. М'ясокомбінат щодоби виготовляв 4 тонни м'яса.

Злагоджено працював робітничий колектив Красноградського комбікормового заводу. Як повідомляла райгазета „Трибуна більшовика" від 5 грудня 1939 року на цьому заводі найбільше стахановців. Старшому майстру тов. Вельсу, дробільщику Довгополому, вантажнику Маелову, і робітнику Миргороду дирекція" заводу подарувала англійські ліжка, а помічнику майстра Глуховері, вантажнику Захожаю, фрезерувальнику Шапошнику - дивани. Вдруге на цьому заводі премійовані стахановці М. 1. Музика, М. і. Шанін, Г. Т. Любенський, М. Г. Михайлик. Ц передові робітники виконували норми виробітку на 130-205 процентів.

Ударникам прилавку Красноградської міжрайбази „Полтавторгу" товаришам Дрюку і Цокурю дирекція торгу закупила англійські ліжка, Кобліцькій - диван. Кондратюку - гардероб.

Шанувала своїх стаханівців і дирекція борошномельного комбінату: товаришам Перелігіну і Дужій проведено радіо і відремонтовані квартири за рахунок комбінату.

Як винагороду проведено на квартири радіо і ударникам машинотракторної майстерні Денисенку,Кулябі і Дубовому.

В середині 30-х років насувалась загроза другої світової війни, відбулося відкрите оформлення коаліції держав-агресорів. У жовтні 1936 року була створена „вісь" Берлін-Рим. Через місяць Німеччина і Японія оформили військово-політичний союз, підписавши так званий антикомінтернівський пакт. Після приєднання де цього пакту в листопаді 1937 р. Італії створюється „трикутник" Берлін-Рим-Токіо.

В лютому 1936 року в Іспанії на виборах переміг Народний фронт, до складу якого входили комуністи. Реакційна воєнщина вчинила заколот проти законного республіканського уряду, користуючись підтримкою німецьких і італійським фашистів. Героїчна боротьба республіканської Іспанії проти внутрішнього фашизму і німецько-італійської інтервенції викликала широкий рух солідарності 'у всьому світі. Відчутну допомогу іспанському народу надав і Радянський Союз.

Трудящі Красноградщини, як і весь радянський народ, виявили солідарність з іспанським народом. В 1938 році колгоспниця артілі імені Фрунзе, Чапаєвської сільради, член ВУЦВК Чистікова Марина Степанівна направила через МОДР листа Долорес Ібаруррі:

„Першотравневий привіт борцям республіканської Іспанії! Дорога Долорес Ібаруррі!

Від глибини всього серця шлю палкий більшовицький привіт тобі, героїня народу республіканської Іспанії, Долорес Ібаруррі, а через тебе вітаю і весь героїчний іспанський народ з великим міжнародним пролетарським святом - 1 Травня...

Кожного чесного громадянина нашої квітучої соціалістичної Батьківщини обіймає серця біль і сповнюється гнівом і ненавистю до озвірілих фашистських катів, які по-звірячому розправляються над беззахисними стариками, жінками і немовлятами.

Тричі презренні фашистські агресори показали всьому світові, що вони несуть людству війну, смерть, голод, знищення культури...

Бажаємо Вам, наші дорогі брати і сестри республіканської Іспанії швидкої перемоги над кривавим фашизмом.

Міцно тисну руку. Комуністка, член ВУЦВК Чистікова М. С.".

Цей лист був надрукований в райгазеті „Соціалістична перебудова" 1 Травня 1938 року. В цьому ж номері газети під текстом листа М. С. Чистікової був опублікований лист іспанських дітей до піонерів Радянського Союзу під заголовком „Ми будемо такими як Ви".

Співчуваючи пролетарям, які боролися за визволення від гніту капіталу, радянські люди розуміли, що фашизм загрожує всьому людству і робили, що могли для зміцнення оборони СРСР, Уряд випустив облігації Державної позики оборони СРСР. Красноградці активно підписались на цю позику. В усіх організаціях і на підприємствах проводилась оборонна робота, яка включалась в пункти договору на соціалістичне змагання. В районі готувались значкісти ГТО, ГСО, ворошиловські стрільці.

„Комишуватський осередок комсомолу вносить на будівництво ескадрильї імені У111 з'їзду ВЛКСМ ЗО карбованців та викликає всі осередки піти за нашим прикладом. Огар".

„Учні залізничної школи на виклик другої трудшколи ухвалили провести масовий збір коштів на дирижабль імені Ворошилова та вступити до ТСО Авіахіму. Мацкевич".

Такими повідомленнями рясніли сторінки районної газети в 30-і роки. Юнаки Красноградщини вступали до військових училищ. Прибавивши до свого віку один рік, пішов навчатися у військове училище В. Ф. Толубкс, який закінчив службу в армії Головним Маршалом артилерії.

26 червня 1938 року проходили вибори до Верховної Ради УРСР. Трудящі Красноградщини обрали депутатом Верховної Ради свого земляка, кавалера ордена „Знак Пошани" бригадира колгоспу „Вільна праця" Андрія Івановича Калюжного. День виборів прийшов як свято. Газета „Трибуна більшовика" 28 червня 1938 року інформувала про день виборів:

,,3-а виборча дільниця, с. Ворошилове.

... Село прокинулося раніше, ніж завжди. З усіх кінців, ще на світанку, немов потоком ішли виборці до школи, де містилася дільнична виборча комісія № 33. Приміщення школи гарно оздоблене. На стінах портрети керівників партії та уряду, депутатів Верховної Ради Союзу РСР тт.. Тимошенка та Бутенка. Поряд з ними портрет кандидата в депутати Верховної Ради УРСР А. і. Калюжного. Всі вони любовно оповиті ромашками, васильками і іншими квітами... Першим голосує 84-річний дідусь Федір Павлович Іващенко".

Так проходили вибори по всіх селах і в місті.

В червні 1938 року Крестищенська і Піщанська середні школи зробили перший випуск десятикласників. На випускному вечорі Крестищенської школи десятикласники дякували Радянській владі, вчителям, батькам за те, що дали їм змогу одержати середню освіту, вчили їх доброму в житті, ділилися своїми мріями на майбутнє. Випускник Володя Рахно заявив, що він піде навчатися у військове училище, а Дуся Винник і Гаша Таран заявили про своє бажання стати педагогами. Завдяки Радянській владі, мрії селянських дітей збулися. Володя Рахно закінчив Харківське військове училище радіозв'язку і став командиром Червоної Армії. Дуся Винник і Гаша Таран стали педагогами і все своє життя віддали вихованню дітей."

у вересні 1939 року в Краснограді був розгорнутий госпіталь № 1761, начальником якого став красноградський лікар Г. В. Усенко. До цього госпіталю на лікування прибули бійці Червоної Армії, з польського фронту. Працював госпіталь один місяць.

У грудні 1939 року, в зв'язку з радянсько-фінляндською війною, госпіталь відновив роботу і працював до травня 1940 року. З перших днів у цьому госпіталі працювали випускники Красноградської фельдшерської школи М. М. Андрєєва, К. Д. Карабін, Н. П. Маслак, В. Л. Задорожня, К. Ф. Гусар, Г. Ф. Канівченко.

За довоєнні п'ятирічки значно розвинулась в районі народна освіта і культура. В 1940 році в Красноградському районі нараховувалось 48 шкіл: 25 початкових, 15 семирічних і 8 середніх, з них 4 середніх і одна семирічна працювали в Краснограді.

Високий рівень навчально-виховної роботи забезпечували середні спеціальні школи міста. З 7 по 12 травня 1938 року при Народному Комісаріаті освіти УРСР в Києві відбулася нарада директорів педагогічних шкіл України, із 52 педшкіл республіки кращою в навчанні, політвиховній та фізкультурно-оборонній роботі вийшла Красноградська педшкола, за що одержала перехідний Червоний прапор НКО України. Багато випускників педшколи довоєнних років стали відомими людьми: - радянськими і партійними працівниками, директорами шкіл, ученими. Наприклад, М. В. Черненко у повоєнні роки став професором, доктором історичних наук, працює завідуючим кафедрою історії Київського політехнічного інституту. На базі Красноградської педшколи в 1939 році відкрився учительський інститут.

Спеціалістів середньої ланки готували в Краснограді фельдшерська школа, сільськогосподарська та школа механізації сільського господарства. З 1934 року в Краснограді працює Палац піонерів, який до 1937 року носив ім'я П. П. Постише-ва, а в 1937 році, в зв'язку з репресуванням Павла Петровича, названий іменем С. М. Кірова. При Палаці піонерів працювали хорова капела, оркестр народних інструментів, драматичний, авіамодельний, фізкультурний і фотогурток.

До Жовтневої революції не було й згадки про дитячі ясла та садки. Часто жінки й народжували дітей на полі під копою. Вже в 1935 році дитячі ясла були відкриті в кожному колгоспі, а на території кожної сільської Ради - фельдшерсько-акушерський пункт. В 1935 році кращими в районі, серед колгоспних, були ясла колгоспу імені Ворошилова Ворошилівської сільради. Вони були розміщені в трикімнатному колгоспному будинку. Дітей, як мати, доглядала вихователька Надія Пискун. Зразковим фельдшерсько-акушерським пунктом в 1935 році був Циглерівський (теперь с. Соснівка).

В 1913 році в Костянтинограді був заснований драматичнний Український театр імені Івана Франка. В період громадянської війни і в 20-і роки театр не працював. Лише в середині 30-х років відновив свою роботу. В Красноградському краєзнавчому музеї зберігається реклама театру за 5 грудня 1940 року.

Методичним центром художньої самодіяльності був районний Будинок культур”. Його хорова капела в 1940 році зайняла перше місце на обласній олімпіаді самодіяльних гуртків. Добре була організована художня самодіяльність в сільських клубах, демонструвалися кінофільми.

До послуг трудящих міста була бібліотека, що налічувала 75 тисяч томів. Розвивалась мережа профспілкових і сільських бібліотек. Давно в народі живе прислів'я: „Книга вчить, як на світі жить". А радянські ж люди після Жовтня почали жити. по-новому, перебудовуючи і сам старий світ. Люди з любов'ю згадують тих, хто в перші роки Радянської влади пропагував книгу, вчив її читати, розуміти, любити. Зачепиляни добрим словом згадують завідуючого хатою-читальнею Л. С. Первомайського, матапінці шанують першого бібліотекаря С. В. Юрченка, а в Кобзівці добра пам'ять живе про сіяча доброго, розумного, вічного вчителя місцевої школи М. С. Бречка. Його власною бібліотекою в 20-і роки користувалися всі односельчани, звичайно ті, хто бажав, а тим, хто ще не знав, як вона збагачує знання навколишнього світу, як звеличує духовно - сам, обережно, тактовно пропонував прочитати конкретну книжку. За рішенням Кобзівської сільської Ради в хаті П. X. Хоменка була відкрита читальня. Хата у Хоменків була просторішою від інших, стояв у хаті дубовий стіл і дві довгі лави, але ж, крім „святців", ніякої літератури не було. Тоді Митрофан Семенович половину своїх книг передав у хату читальню.

У місті і районі приділялось багато уваги розвитку фізкультури і спорту. Футбольні команди „Динамо", „Урожай", „Мукомол", „Електрик" займали у змаганні кращі місця в області.

ініціаторами багатьох корисних справ і активними помічниками партійних організацій були комсомольці. Загони „легкої кавалерії" вели наполегливу боротьбу за збереження соціалістичної власності.