Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

ІV. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ

На початку 1926 року промислові підприємства району в основному були відбудовані. В місті давали продукцію 3 вальцові млини, олійний і цегельний заводи, артілі „Червона зірка", „Селянин", „Своя праця", ряд слюсарних і ковальських майстерень. В селах району відновили діяльність - вальцовий млин (с. Петрівка), пивоварний завод (с. Наталине)., невеликі маслобойні і кустарні майстерні. Але сліди розрухи ще залишалися: в місті не діяли два шкіряні заводи і тютюнова фабрика; в Петрівці стояв млин простого помолу. Ці підприємства потребували ремонту.

Головним досягненням району в галузі економічної політики було успішне здійснення кооперативного плану. В районі діяли найпростіші форми кооперації -споживча, збутова, кредитна. В 1926 році Красноградська райспоживспілка об'єднувала 99 споживчих товариств, в яких нараховувалося 30454 чоловіки. 54 низові кооперативні організації входили в „Господарсоюз". Ці кооперативні організації об'єднали 21630 чоловік. Крім того, в Краснограді існувало міське споживче товариство, яке нараховувало 1928 чоловік.

На початок 1926 року в сільському господарстві району переважало одноосібне господарство. Всього землі в районі, що використовувалась населенням було 72200 десятин, з яких садибної - 5600, орної - 65300 десятин, луків та сінокосів - 1300 десятин. На території району нараховувалось 10701 двір, з них лише 80 дворів були об'єднані в колективні господарства: одна комуна (с. Ленінка) і три артілі (села Петрівка і Піщанка).

В спільному користуванні чотирьох колективних господарств знаходилося 758 десятин землі, що становило 1,05 процента всіх сільськогосподарських угідь району. В Краснограді діяли дослідна станція і сільськогосподарський технікум. В їх завдання входило вирощування та розповсюдження доброякісного посівного матеріалу сільськогосподарських культур. Радгоспів у районі не було.

У 1926 році в Красноградському районі урожай зернових з кожної десятини зібрали: жита 65 пудів, озимої пшениці - 78 пудів, ярої пшениці - ЗО , ячменю - 37 і вівса - 35 пудів. (Полтавський державний архів, Ф.Р.365. оп. 1, од.зб. 386, с. 213).

Дрібне селянське господарство наприкінці 20-их років ще не вичерпало можливості дальшого розвитку, але було обмеженим з точки зору потреб індустріалізації країни. У 1927 році в країні зернових зібрали на 45 млн. ц менше ніж у попередньому році. Скорочення державних заготівель хліба створювало загрозу планам промислового будівництва, ускладнювало економічне становище, загострювало соціальні конфлікти і в місті і в селі. Становище в країні перед початком 1928 року дуже ускладнилось, вимагало виваженого підходу.

Аналіз причин кризи хлібозаготівель і шляхів її подолання був у центрі уваги квітневого і липневого Пленумів ЦК ВКП(б) 1928 року. М. і. Бухарін, 0. і. Риков та їх однодумці бачили вихід в удосконаленні роботи партії і держави, в здійсненні індустріалізації країни і соціалістичного кооперування сільського господарства по мірі визрівання об'єктивних і суб'єктивних умов, у збереженні та удосконаленні економічного механізму, який склався в роки непу.

Реальні шляхи виходу країни з кризової ситуації були накреслені в першому п'ятирічному плані розвитку народного господарства СРСР на 1928-29 -1932-33 роки. Цей план був схвалений ХУІ партконференцією в квітні і прийнятий 5-м з'їздом Рад СРСР у травні 1929 року. Він передбачав великий крок по шляху індустріалізації країни. В той час і процес кооперування одноосібних селянських господарств одержував сильний поштовх: до кінця п'ятирічки всі форми сільськогосподарської кооперації повинні були охопити до 85 процентів селянських господарств. 18-20 процентів з них передбачалось залучити в колгоспи. Планувались реальні заходи, направлені на піднесення виробництва дрібних селянських господарств. Все це підкріплялось необхідними матеріальними ресурсами, виробництвом техніки, підготовкою кадрів. Це був дуже напружений, але реальний план.

Сталінська група, яка становила більшість в політичному керівництві, не проявила ні державної мудрості, ні розуміння ленінських принципів політики по відношенню до селянства, як союзника робітничого класу в будівництві соціалізму. Вона відмовилась від цих принципів, пішла на скасування непу і широке застосування надзвичайних заходів, тобто насильства над селянством.

Вибір шляху завершився наприкінці 1929 року. Група Бухаріна була засуджена, як начебто правоопортуністична і усунена від політичного керівництва. В той же час був фактично відкинутий і перший п"ятирічний план: обдумані і взаємопов'язані завдання стали довільно переглядатися в бік збільшення без врахування реальних умов і можливостей. Почалась нерозумна і бездумна гонка „ за темпами".

Перший п’ятирічний план Полтавщини обговорювався і був схвалений 5-м окружним з'їздом Рад. На цьому з'їзді були представлені в особі делегатів трудящі Красноградського району, а схвалені окружним з'їздом Рад п'ятирічні завдання відображали п'ятирічку Красноградщини. Вони були аналогічними з завданнями першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР.

Масова колективізація у Красноградському районі, як і по всій країні, почалася в 1929 році. В тому році у районі вже було 27 колгоспів, які об'єднували 728 селянських господарств. У 1930 році їх стало 77 і об'єднували вони 3539 господарств, що становило 33,4 процента від загальної кількості господарств району. Замість 12 прокатних машинних пунктів у 1930 році розпочато організацію першої МТС, яка до весняної посівної кампанії 1931 року одержала перші трактори. Велику роботу по організації МТС провели її директор тов. Віторт та голова райколгоспспілки Г. П. Бутенко, начальник політвідділу МТС М. Т. Козирєв, його заступник по роботі серед комсомолу М. і. Писарєв, заступник начальника по роботі серед жінок Л. П. Ландар, редактор газети МТС А. Ф. Хижняк.

Зовні здавалось у розвитку сільського господарства був успіх, а на практиці спостерігався економічний спад. Якщо за п'ятирічним планом передбачалося в районі збільшити загальну кількість поголів'я худоби на 26 процентів, то його в 1930 році на 50 процентів зменшилось. В 1930 році здано державі хліба на 2 тисячі тонн більше проти 1929 року, але це не за рахунок збільшення його виробництва, а за рахунок того, що у селян забирали весь хліб, не залишали навіть на посів. Така політика викликала незадоволення і колгоспників і селян-одноосібників, змушувала селян частину хліба приховувати, викликала недовір'я до самої ідеї колективізації. Та під тиском зверху темпи колективізації наростали. Цілі області і регіони країни почали змагатися хто швидше проведе повну колективізацію. В Красноградському районі суцільна колективізація була проведена достроково. Райгазета „Соціалістична перебудова" 15 березня 1931 року (на рік раніше строку) повідомляла: „Червоноградщина - район суцільної колективізації бере на буксир Водолазський район, що відстає у колективізації".

Про серйозні помилки і перекручення в ході масової колективізації сільського господарства на Красноградщині ми дізнаємося із звіту виконкому районної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів за 1929-1930 роки „1-а помилка - порушення принципу добровільності при проведенні колективізації... замість доведення наочними прикладами вигідності колективного господарювання мали місце вживання адміністративного впливу. (Погрози до невступаючих в колгоспи, арешти, усуспільнення майна не членів колгоспів та інше. Берестовеньківська та Циглерівська сільські Ради).

2-а помилка - гігантоманія. Всупереч бажанню двох колгоспів були випадки об'єднання їх в один колгосп з метою утворення великого господарства (Кобзівська сільська Рада).

3-я помилка - порушення статуту колгоспу про усуспільнення садиб, продуктивної худоби та будівель або об'єднання індивідуальних господарств зразу у вищу форму колективу - комуну".

Наслідком помилок і перекручень в проведенні колективізації було загострення класової боротьби на селі. В період колективізації загинули від рук розкуркулених голова колгоспу ім. Крупської (с. Піщанка) Д. В. Золотухін, голова Кирилівської сільської Ради С. М. Пономар, член оперативної групи райміліції Г. Н. Кіяшко, рахівник колгоспу „Красный партизан" (с. Піщанка), активний сількор райгазети М. А. Абакумов. У селі Берестовенька куркулі стріляли в уповноваженого РК КП (б)У по заготівлі хліба А. Ф. Хижняка. Про це розповів активний учасник у боротьбі з розкуркуленими в період_колективізацїї райнаглядач Красноградського райвідділу міліції І. М. Коваленко. Його документи зберігаються в Красноградському краєзнавчому музеї. В 1931 році селяни-середняки почали виходити з колгоспів. Газета „Соціалістична перебудова" 2 березня 1934 року повідомляла, що тільки на території Попівської сільради було 337 одноосібних господарств.

При заготівлі хліба державі інтереси селян до уваги не бралися. Проводячи заготівлю хліба на Україні голова РНК СРСР В. М. Молотов приїздив і до Краснограда у 1932 році. Як розповів колишній секретар комітету комсомолу Красноградського технікуму механізації сільського господарства А. Я. Яременко, прямо з засідання активу, яке провів Молотов, всі поїхали на село по питанню заготівлі хліба.

Приміняючи силу, хліб забирали "під мітлу" І в колгоспах, і в одноосібних господарствах заради виконання нереальних, бездумно поставлених сталінським керівництвом завдань Індустріального розвитку країни. В селах Красноградщини, як і в ряді областей країни, посилився голод. Вимирали цілі села: в селі Копанки, Красноградського району залишилося в живих сім сімей, у селі Миколаївка померла половина жителів.

В той час у промисловості району відбувається реконструкцій і концентрація виробництва, в місті на базі окремих млинів, які до цього здавалися в оренду, створено державний борошномельний комбінат, який за рік переробляв біля 650 тисяч центнерів зерна, були збудовані нові підприємства: інкубаторно-брудерна станція на 200 тисяч яйцемісць, маслозавод, завод переробки овочів. В роки першої п'ятирічки в районі ліквідовано безробіття. В Красноградському краєзнавчому музеї зберігаються посвідчення ударників першої п'ятирічки: друкарів О. А. Соболевського і і. Я. Кац, залізничника М. Г. Сергети, будівельників 0. С. Єрмоленка, А. І. Стрільця, Л. П. Кривошапки. Комсомольці Красноградщини працювали майже на всіх новобудовах п'ятирічки. Відомо, що серед будівельників Дніпро-гесу були брати Яків і Наум Розбаші, Павло Ковтун.