Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ

У 1922-25 роках відбулася перебудова адміністративно-територіального поділу Української РСР. Перехід до мирного господарського будівництва вимагав заміни старого адміністративно-територіального поділу новим, який відповідав би розвиткові продуктивних сил, найдоцільнішій організації управління господарсько-культурним будівництвом.

ВУЦВК постановою від 12 квітня 1923 року скасував повіти і волості, затвердив поділ республіки на 53 округи (замість 102 повітів) та 706 районів (замість 1989 волостей); кількість сільрад після укрупнення було зменшено до 9307. Таким чином, здійснення першого етапу адміністративно-територіальної реформи "привело до значного зменшення адміністративно-територіальних одиниць та скорочення апарату місцевих органів влади.

В Полтавській губернії замість 14 повітів створено 7 округів. При підготовці питання про новий адміністративно-територіальний поділ Полтавської губернії для розгляду на 6-й з'їзд Рад виявлено: „... Наприклад, Костянтиноградський повіт займає територію 5205 квадратних верст, сільських Рад у ньому 225, населення 301458 чоловік. Поряд з цим в Зіньківському повіті всього 2051 квадратна верста.

... В Лохвицькому повіті в 2,5 раза менше населення ніж у Костянтиноградському. В цих різних повітах однакова кількість адміністрації. Все це і вимагало проведення адміністративно-територіальної реформи". (Газета „Голос труда" за 7 грудня 1922 року).

На засіданні виконкому Полтавської губернської Ради були суперечки про те, яке місто повинно бути центром округу - Красноград чи Карлівка. Депутат Матяш із міста Гадяча пропонував зробити окружним центром Карлівку, зважаючи на те, що там більше промислових підприємств (цукрові заводи, парові млини, ливарний завод). Проти виступив депутат від Краснограда Сьомушкін.

Губвиконком постановив: „Визначити місто Красиоград окружним центром, віднесши до нього 10 районів в старих межах Красноградського повіту...".

Таке рішення прийнято, мабудь тому, що Красноградський повіт був кращим у Полтавській губернії. Губернію ділили за станом господарської діяльності на три категорії повітів: перша категорія - повіти, які працювали добре; друга категорія - повіти, які працювали задовільно; третя категорія - повіти, які працювали незадовільно. До першої категорії в 1923 році належав тільки Красноградський повіт. (За результатами діяльності в 1922 році).

Всі успіхи трудящих Костянтиноградщини в господарському і радянському будівництві - результат злагодженої роботи працівників радянських органів повіту: „Советский аппарат работает блестяще. Продналог выполнен полностью" повідомляла губернська газета „Голос труда". Працівники органів влади були, в основному, місцеві, мали тут сім'ї і житло і переселити їх у Карлівку в той час було не можливо. Це й прийняв до уваги Полтавський губвиконком при вирішенні питання про окружний центр.

Виховання селянства в соціалістичному дусі, в дусі інтернаціоналізму здійснювалося через колективні форми роботи. Надійною опорою партійної організації у господарській і виховній роботі були комітети незаможних селян, які діяли з 1920 по 1933 рік. На початку травня 1923 року в Краснограді проходив перший окружний з'їзд незаможних селян. 5 травня делегати з'їзду послали листа В. І. Леніну:

„Москва, т. Ленину. Дорогой Ильич! Первый Окружной сьезд Незаможного селянства Красноградщины с глубоким прискорбием заслушал изаестие о Вашей болезни, шлет своє горячеє пожелание скореє выздороветь, снова стать рулевым корабля мировой революции.

Ильич! Мы, незаможники, выступившие вместе с рабочим классом на борьоу с помещичье-буржуазной сворой, выносившие до сих пор на своих плечах тяжести борьбы, ныне начинавшие возрождать сельское хозяйство, даєм слозо незаможника закончить начатое до конца то, чему ты нас учил, чему учила й учит выношенная тобой Компартия, мы неуклонно проведем в жизнь нога в ногу с рабочим классом во главе с Коммунистической партией й дойдем до светлсго будущего, имя которого Коммунизм.

Скореє поправляйся, мы ждем тебя й тебя ждет весь мир.

Президиум сьезда. 5 мая 1923 г. Красноград".

Ксеоокопія цього листа, надіслана інститутом марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, зберігається в Красноградському краєзнавчому музеї.

21 січня 1924 року помер В. І. Ленін. У Краснограді відбувся мітинг. В центрі міста був закладений пам'ятник вождю, споруджений в 1934 році. Іменем Леніна названо село Ленінка, яке виникло в 1922 році. У той рік у партійну і комсомольську організацію прийшло значне поповнення за рахунок передових робітників і селян. До лав комсомолу були прийняті Федір Куляба, Петро Козюпа, Іван Яценко, Олексій Осадчий, Петро Подкантер, Іван Д'яченко, Володимир Кібкало, Павло Медяний, Антон Хижняк, Костянтин Шаненко і другі.

Вірними помічниками партійної організації у боротьбі за соціалістичну перебудову міста і села були комсомольці. Однією з кращих на Красноградщині була комсомольська організація села Наталиного. Ветеран комсомолу К. Маяцький розповідає: „Я і мої товариші Б. Кодацький, і. Пугач, Т. Приходько, С. Юрчанко, Ф. Сенченко, М. Сенченко, Ф. Скрипник та інші перші комсомольці вели велику роботу серед молоді села. Давно це було. Більше 60 років минуло. Але ті добрі справи, наші бурхливі юні роки ніколи не згаснуть в пам'яті. Ми, комсомольці і передова молодь, після революції зараз же почали переобладнувати панськгй будинок під клуб і бібліотеку. За рахунок домашньої бібліотеки Матісона та Інших дворян і царських офіцерів була створена гарна сільська бібліотека. (К. Маяцький. Спогади. Газета „Комуністичним шляхом" 28.Х.1980 р.).

Чимало кращих комсомольців міста було послано на постійну роботу в сала, серед них - Леонід Первомайський, Аркадій Єременко, Сергій Чередник, Іван Сербиченко, Петро Подкантер, Панас Йосипенко та інші.

При прийомі до комсомолу юнакові чи дівчині давали детальну характеристику всіх сторін його трудового і духовного життя. Так, чесного і розумного юнака Леоніда Первомайського довго не приймали в комсомол тільки через те, що він покохав дочку непмана. Він був посланий на постійну роботу в с. Зачепилівку, де завідував хатою-читальнею і одночасно бібліотекою. Це була на той час дуже відповідальна ідеологічна робота: від нього залежало відвідування молоддю хати-читальні, треба було створити сприятливі умови і зацікавити людей, від нього залежало, що в тій хаті читають і як його розуміють, з якими переконаннями повертаються додому. Роб'оту Леонід Первомайський проводив цікаво, бо він сам писав п'єси і вірші. У 1924 році у вірші „Ми" молодий поет писав;

Ми молода невмируща сила

Зоряні в небо вбиті клинки

Піснею, словом, плугом, ділом

Карбами краємо сонні віки

Вчора згадаємо-ворони зграями

Кулі і в серце, і в шоломи нас

Нині ударом пропелера краємо

Мірим незміряний простір і час.

Ми молода невмируща сила,

Нам до старого нема вороття,

Пісня Луною край пролетіла -

Нашого це лиш початок життя.

Це не надумані слова для рими, а відтворення в поетичній формі прагнень і почуттів юнаків і дівчат.

Влітку 1924 року в Краснограді проходив 2-й Окружний з'їзд незаможних селян. Делегати заслухали доповідь про міжнародне і внутрішнє становище нашої країни. На заході Європи загострювалася класова боротьба. Героїчна боротьба німецького пролетаріату під керівництвом Компартії викликала співчуття радянських людей.

За пропозицією голови Красноградського окружного комітету незаможних селян Петра Івановича Рудька було вирішено послати в Москву на 5-й конгрес Комінтерну делегацію для вручення через Е. Тельмаиа німецькому пролетаріату вітальні адреси, фотографії делегатів з'їзду і Червоного прапора. До складу делегації увійшли голова окружного КНС П. і. Рудько і голова КНС села Землянки М. П.Кардаш.

Підготовча робота велася ще з осені 1923 року - було зібрано 770 крб. Прапор виготовлено з червоного шовку в одній з артілей міста Полтави. На ньому вишили емблему: земна куля з розірваними путами і постатями селянина і робітника, що схрещують серп і молот. У верхній частині прапора - лозунг на українській і німецькій мовах: „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!". Внизу надпис: „Від делегатів 2-го з'їзду КНС Красноградського округу на Полтавщині німецькому пролетаріату". Текст на німецькій мові вишила, викладач ботаніки, Полтавського сільськогосподарського інституту Віра Платонівна Кушніренко. Всю останню роботу по вишивці прапору виконала вишивальниця артілі Ганна Петрівна Коробка.

22 червня делегація Красноградщини прибула в Москву, а наступного дня її запросили на засідання конгресу Комінтерну в Кремль. В цей день не конгресі головував Василь Коларов. Він оголосив про прибуття красноградських делегатів і надав слово П. І. Рудьку. Петро Іванович вітав делегатів 5-го конгресу Комінтерну і оголосив адресу красноградських незаможників, в якій вони запевняли робітників та селян Німеччини, що в потрібний час незаможники допоможуть їм скинути ярмо капіталу, закликають об'єднатись під стягом Комуністичної партії, поскільки вона являється керівницею та захисницею робітника та незаможника.

Текст вітальної адреси викликав бурю оплесків. Всі делегати встали і заспівали „Інтернаціонал". Партійний гімн звучав на багатьох мовах світу. В залі були присутні делегати конгресу від комуністичних партій і інших організацій 49 країн. Після цього Е. Тельману був вручений Червоний прапор та фотографія делегатів з'їзду КНС. (Архів виконкому Комінтерну інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Стаття А. Сарни в газеті „Красное знамя" за 27 жовтня 1961 р.).

Із 53 округів, на які поділялась тоді територія України, Красноградському зипала честь вітати делегатів 5-го конгресу Комінтерну і висловити солідарність народів Радянського Союзу з революційним пролетаріатом Європи.

У 1924 році на Красноградщині були проведені кампанії допомоги безробітним німецьким робітникам, безпритульним дітям Радянського Союзу, повітряному флоту, пораненим червоноармійцям та інвалідам війни. У зборі коштів для допомоги німецьким робітникам взяли участь 20 тисяч членів МОДР (Міжнародна організація допомоги робітникам). В той час у Краснограді були представники ЦК МОДР болгарин Луканов та американець Хейвут. іх фотографія з партійно-радянським активом Красноградщини зберігається в краєзнавчому музеї.

Радянська влада подавала селянству, насамперед біднякам, велику допомогу. Комітет сприяння сільському господарству при уряді України, очолюваний Г. і. Петровським, виділив на початок 1923 року для найбіднішого селянства позику в сумі 5 млн. карбованців золотом. Збільшувались постачання сільськогосподарського реманенту. У 1923 році на Харківському паровозоремонтному заводі почалося виготовлення перших тракторів. Готувалися робітничо-селянські кадри: 14 червню 1923 року Красноградський окрвиконком затвердив 5 стипендій для рабфаківців вузів, направив на навчання в художнє училище талановитого юнака Миколу Фоменка, якому дав рекомендацію П. Д. Мартинович.

У першій половині 1925 року територій УРСР поділялася на 9 губерній, 49 округів, 666 районів. Постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року скасовано губернії і встановлено, що з 1 серпня 1925 року територія УРСР складається: з Молдавської автономної республіки, 41 округу, які поділялися на 680 районів. Таким чином, здійснено перехід до триступеневої системи управління - центр-округ-район.

Підготовка до цієї реформи велася заздалегідь. Ще в квітні 1925 року 8-й губернський з'їзд Рад Полтавщини прийняв рішення про ліквідацію Золотоношського і Червоноградського (з 1925 року діловодство в окрузі велося українською мовою і Красноград деякий час називався Червоноградом) округів. ВУЦВК врахував рішення губз'їзду - Красноград став райцентром, а Красноградський район ввійшов до складу Полтавського округу.