Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

5. Повіт в період непу

Про складне політичне становище в повіті написав у своїх спогадах уродженець Костяитиноградщини, учасник громадянської війни, член виконкому Комінтерну Іван Павлович Подлепіч: „В роботі партійної організації Коетянтиноградщини і її зміцненні брали участь не тільки Полтавський губком і ЦК КП(б)У, а й ЦК ВКП(б). Робота парторганізації на Костянтиноградщим” була дуже важкою, більш важкою, ніж в будь-якому іншому повіті. В Костянтиноградському повіті була найбільша кількість контрреволюційних організацій, груп і партій і не випадково наприкінці 1922 року ЦК ВКП(б) рекомендував секретарем повітового комітету партії сормовського робітника, члена більшовицької партії з 1903 року Михайла Євдокимовича Чувиріна".

Характеристику економічного і політичного становища в повіті дав у своєму виступі на пленумі Полтавського губернського комітету КП(б)У 8 січня 1922 року секретар Костянтиноградського повітового комітету партії тов. Шаховицький:

„Хозяйственное положение уезда тяжелое. Голод охватил четыре волости. До войны валовой урожай уезда равнялся 20 миллионам пудов, в настоящем же году собрано всего 3,5 миллиона пудов. Десятина, дававшая тогда 10-12 пудов, в атом году (1921) дала только 3-4 пуда. Посевная плошадь уезда в сравнении с 1914 годом сократилась на 1/3. В 1921 году пало 2000 голов лошадей (живого инвентаря). К засеву подлежит 210 тысяч десятин. Для засева надо до полутора миллиона пудов семян. Их не хватает...

Эпидемия в уезде прогрессирует, главным образом сыпной й брюшной тиф. Смезтность достигла 10 процентов. Политическое положение в уезде вполне благоприятное. Партийная организация в уезде невелика, с преобладанием крсстьянского злемента, состояние партийного аппарата весьма слабое, об-слууивают всю партийную работу всего. 2 ответственных товарища. Партийным днем установлена среда, укомом выработана программа работ ячеек.

Работа женотдела все время тормозилась ввиду отсутствия заведующего.

Вздимоотношения упарткома с воинскими организациями вполне нормальнеє, чся.работа проводится в тесном контакте. Упартком принимает живое участив в работе КСМУ. Состояние Союза неблагополучное ввиду отсутствия должного кадра ответственных товарищей. Его необходимо укрепить. В уезде имеются 13 комнезамов, состояние которых тяжелое". (Газета „Известия" за 14 января 1922 г. Орган Полтавского губисполкома й губкома КП).

З цих даних зрозуміло, яке тяжке становище склалося в повіті. Розруха і голод, відсутність досвідчених кадрів радянських органів, великі розміри повіту, відсутність транспорту і телефонного зв'язку, майже суцільна неписьменність сільського населення повіту, до всього насиченість різними контрреволюційними групами.

Справник, пристави, мирові судді, міський голова, члени земської управи й інші чиновники повіту пішли в підпілля або саботували, а трудящі не мали досвіду роботи в органах державного управління, бо в царській Росії їх до управління не допускали.

Велику організаційну і політичну роботу проводив повітвиконком, щоб вивести трудящих повіту з такого тяжкого становища. Вчилися самі, і готували нові робітничо-селянські кадри.

Керівництвом до дії для трудящих України були рішення Х з'їзду РКП(б), який проголосив введення в країні нової економічної політики. Вона стала ключем до піднесення промисловості, сільського господарства, розвитку торгівлі. Замість продрозкладки в країні введено було продовольчий податок, скасовано монополію держави на торгівлю хлібом.

У 1921 році в повіті швидко зростала кількість споживчих і сільськогосподарських кооперативів: у вересні їх було 2, у жовтні - 11, а на кінець грудня - 32.

Під керівництвом повітвиконкому велику роботу проводила Костянтиноградська споживча кооперація. Восени 1921 року в повіті було засіяно 85 тисяч десятин озимини. Весною 1922 року планувалося засіяти 235 тисяч десятин. Основну роботу повинні були виконати селяни та земоргани повіту. Споживчій й кооперації належало провести велику підготовчу роботу до посівкампанії, як заготовка посівматеріалу і ремонт сільськогосподарського інвентаря. Вона закупила в Прилуцькому повіті 5 вагонів різного зерна: ярої пшениці, гречки, вівса, проса - всього до 4 тисяч пудів. ”.

Крім того споживча кооперація, за умовою з повітземвідділом від 4 січня 1922 року, повинна була відремонтувати 100 різних сільськогосподарських машин: 20 сівалок, 20 плугів, 40 борін, 10 букерів і інше. У своїй кузні кооперація повинна виготовити 50 борін.

Значну участь у посівкампанії взяла Костянтиноградська сільськогосподарська кооперація. Нею закуплено в Балтському повіті на Одещині 3000 пудів кукурудзи, заготовлено у своєму повіті 1000 пудів насіння городини. Селяни прагну ли розширити площі землі під посіви цукрових буряків, але насіння ніде було купити.

У заготівлі посівматеріалу Костянтиноградському повіту допоміг і Полтавський губвиконком. Щоденна газета Полтавського губвиконкому і губкому КП(б)У „Голос труда" від 5 квітня 1922 року повідомляла: „На засіданні президії Губекономнаради зав. губземвідділом повідомив, що 264000 пудів посівматеріапу, виділені Кобелякському і Конградському повітам, відправлені повністю. Конграду відправлено 160000 пудів". (Костянтиноград скорочено називався Конградом).

Повітовий партійний комітет і повітвиконком проводили роботу по мобілізації старих спеціалістів повіту для участі у посівній кампанії.

23 лютого 1922 року в Костянтинограді відбулася нарада агрономів з участю представників волосних земельних відділів. На нараді обговорювалось три основні питання: про розподіл зерна, про проведення агіткомпанії, про призначення районних і волосних уповноважених з агрономів по проведенню весняної сівби. Особливо жаркі дебати розгорнулися по третьому питанню. Агрономи не погоджувалися нести персональну відповідальність за проведення весняної посівкам-панії. На цій нараді секретар повітового комітету КП(б)У Шаховицький говорив:

„Некоторым агрономам хотелось бы побыть еще за „кулисами советской жизни", остаться незаметными, заниматься своим, но не общественным хозяйст-вом, проще говоря, чтобы й далее работа велась безответственно".

Після детального обговорювання нарада визнала необхідним перехід до системи „уповноважених".

До дня відкриття наради агрономів у місті закінчили роботу курси повітового земельного відділу по підготовці інструкторів по сільському господарству. Нарада зобов'язала агрономів і інструкторів до початку весняної посівкампанії дати селянам мінімум агрономічних знань. В постанові повітової наради записано: „За короткий період до посівної кампанії необхідно повідомити селянину самі суттєві агрономічні знання, які мають безпосереднє відношення до сівби, сюди відносяться: 1) спосіб обробітку землі; 2) питання про сільгоспкалендар; 3) спосіб сівби; 4) рід і сорт засухостійких культур; 5) спосіб догляду за тією чи іншою культурою...

... І ми тут упевнені, що нарешті агрономія стряхне прах старих земських лінощів, почне працювати в цей голодний час з повною відповідальністю перед незаможним селянством і пролетарською державою, буде тим „добрим сіячем", що навчить селянина, який стихійно пристосовується до засухи, як, коли і яке зерно слід кинути в нашу слабозрошувану землю. („Кооперативний бюллетень" за січень-лютий 1922 року. Видання Костянтиноградської споживчої кооперації).

У 1922 році вже відновило свою роботу Костянтиноградське дослідне поле, засноване в 1910 році. Завідуючим дослідного поля був т. Крін.

Партійна організація повіту мобілізувала старих спеціалістів, готувала через короткотермінові курси молоді кадри, заготовляла посівний матеріал, готувала сільськогосподарський реманент, щоб весною 1922 року засіяти землю і закласти міцний фундамент нового врожаю.

У той рік голодували селяни Поволжя. Трудящі Костянтиноградського повіту поділилися з російськими братами своїм пайком, який дорівнював 22,5 фунтам (9 кг. 420 г) борошна на місяць. В Полтавській губернії був запроваджений у життя принцип: „10 ситих годують одного голодного". Вся губернія за врожайністю 1921 року була поділена на три категорії повітів. Кобелякський і Костянтиноградський повіти, як неврожайні, відносились до третьої категорії. У цих повітах застосувався принцип - „25 ситих годують одного голодного".

У Костянтиноградському повіті нараховувалось 295000 чоловік, які повинні були відрахувати 11800 голодних пайків, що становило 6638 пудів хліба.

Для створення хлібного фонду був установлений прямий продуктообмін. 4 січня 1922 року Костянтиноградська повітова економічна нарада встановила еквівалент обміну солі і гасу на хліб і соняшникове насіння: за один пуд пшениці - 2 пуди 10 фунтів солі; за 1 пуд жита - 1 пуд 10 фунтів гасу; за 1 пуд соняшникового насіння - 1 пуд 10 фунтів солі.

У грудні 1921 року голодаючим Поволжя і інших районів з Костяктинсградського повіту відправлено 26 вагонів хліба. Костянтиноградці прийняли в себе, нагодували, одягли і зігріли сиріт та покинутих батьками дітей з міст і сіл Поволжя. На 1 березня 1922 року в дитячому будинку Костянтиноградської райфілії було 64 дітей, з них росіян - 35. Це діти з Самарської, Саратовської, Калузької, Тульської, Оренбурзької і інших губерній Росії. Всього в Костянтикоград прибуло 925 дітей.

Великі зусилля всіх трудящих міста і села принесли бажані результати. Вже в середині 1922 року спостерігається пожвавлення в усіх галузях господарства повіту.

Для електрифікації повіту було закуплено кілька динамомашин. У 1922 році їх у повіті було 10, з них три в місті і сім у селах. Найкраще електрифіковане в тому році було село Сахновщина: там освітлювалися електрикою всі хати і вулиці. В повіті відновили роботу 4 цукрозаводи. Один Карлівський цукрозавод в 1922 році повинен був виробити 300 тисяч пудів цукру. Націоналізовані в перші роки млини Марголіна, Білого, Кречевського, Ірхіна і інші не діяли. Державі ще не під силу було пустити їх в роботу. Газета „Голос труда" від 1 червня 1922 року повідомляла, що здаються в аренду названі млини, як організаціям так і окремим особам.

Батрак до Жовтневої революції, командир повстанської дивізії в роки громадянської війни Яків Родіонович Огій грамоти навчився сам вже в роки Радянської влади. В червні 1919 року, він як відданий революції і Радянській владі, був прийнятий в ряди партії більшовиків. 14 липня 1922 року Полтавський губвикон-ком затвердив Я. Р. Огія головою Костянтиноградського повітвиконкому, відкликавши з цієї посади в губрозшук Г. А. Башловку.

Велика робота сільських, волосних і повітової Рад в питанні землевпорядкування і розвитку сільського господарства дала добрі плоди. Восени 1922 року сільськогосподарські кооперативи і одноосібні господарства зібрали гарний врожай хліба. Того ж року селяни, звільнені від продрозкладки, вперше здавали державі продовольчий податок. Костянтиноградський повіт першим у губернії виконав на 100 процентів продподаток до 20 жовтня, здавши державі 1 млн. 100 тисяч пудів хліба в зерні.

Полтавська газета „Голос труда" помістила статтю, яка закінчувалася словами: „Костянтиноградський повіт завжди попереду, іншим повітам Полтавщини треба наслідувати його приклад". Про це ж говорили секретар губпарткому Самофалов та голова губвиконкому Сербиченко на повітовому селянському з'їзді 17 жовтня 1922 року, який відбувся в Костянтинограді. Вони говорили, що селянство повіту показало свою свідомість і бажання допомогти республіці в невідкладних завданнях на економічному фронті. Президія Полтавського губвиконкому нагородила виконком Костянтиноградської повітової Ради Червоним прапором і занесла на Червону Дошку губвиконкому. На з'їзді прапор було вручено.

У 1922 році відбувалось перейменування селищ і міст. Газета „Голос труда" 28 травня повідомляла: „Карловская волость, названная по имени герцога Мек-ленбург Стрелицкого, возбудила ходатайство о присвоєний ей имени Владимира Галактионовича Короленко. Президиумом зто переименование утверждено."

У день 5-ї річниці Жовтня Костянтиноград був перейменований в Красноград, а повіт став називатися Красноградським.

Вже в 1922 році в Костянтиноградському повіті зроблені перші кроки на шляху проведення культурної революції. У повіті працювало 9 дитсадків; в кожному селі відкриті хати-читальні; працювали 163 початкові школи; за рахунок селян відкрито 7 нових початкових шкіл без попа і „закону божого". Всі школи до початку навчального року були відремонтовані і повністю забезпечені паливом. Політпросвіта відкрила три нових сільбуди. В місті працював робітничо-селянський клуб, навколо якого проводилась вся культурно-освітня робота повіту.

21 лютого 1921 року в Костянтинограді була відкрита 4-річна середня сільськогосподарська школа, яка згодом реорганізована в сільськогосподарський технікум. Рівно через рік в будинку лікаря Р. Ф. Шиндлера відкрився краєзнавчий музей. Хоч у 20-і роки робітникам і селянству жилося нелегко, але ж тяга до знань, до роботи вже на себе проявилась серед трудового народу, і це всіляко підтримувалось, заохочувалось на державному рівні. Появилось багато ентузіастів у кожній галузі, в тому числі й на ниві народної освіти і культури. У 1920 році почав літературну діяльність син службовця залізничної станції Костянтиноград 0. і. Копиленко. Перша збірка його оповідань „Кара-Круча" надрукована в 1923 році. у 1921 році почав друкуватися молодий письменник, уродженець села Наталиного І. Ю. Сенченко. В своїх перших творах „Ярема Кавун", „Інженери", „Петля'. „Паровий млин" і. Ю. Сенченко розкривав тему соціалістичної перебудови міста і села. В першій І другій трудових школах міста працювали вчителями малювання випускники Петербурзької Академії Мистецтв М. О. Федотов та І. В. Гіньківський.

15 листопада 1922 року Президія ВУЦВК за великі успіхи в розвитку господарства і радянського будівництва нагородила Красноградський повітвиконком орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Орден і посвідчення про нагородження зберігаються в Красноградському краєзнавчому музеї з тих пір і до сьогодення.

Наприкінці 1922'року в повітах і губерніях велася завершальна підготовка до об'єднання національних республік в Союз. Проходили повітові і губернські з'їзди Рад. 5 грудня 1922 року в Полтаві відкрився 6-й губернський з'їзд Рад. На з'їзді були присутні 359 делегатів, з них від Красноградського повіту 26 чоловік. З усіх делегатів з'їзду пише 18 мали вищу освіту, з домашньою освітою - 72 делегати, один делегат був неписьменний.

Делегати з'їзду послали телеграму Г. і. Петровському і М. і. Калініну:

„Председателю ВУЦИК-а тов. Петровскому, ВЦИК-а тов. Калинину, 6-й сьезд Советов Полтавщини шлет в вашем лице, привет многомиллионному населенню России й Украины.

Чувствуя себя неотьемлемой частью великой страны, крестьянство Полтав-щины вьшолнило к 1 декабрн 100 процентов продналога в хлебе, необходимого для возрождения промышленности й обеспечения Красной Армии.

Учитывая гигантские задачи, стоящие перед Советской Республикой, клянемся й в дальнейшем быть стойким отрндом непобедимюй армии труда".

На 6-у губернському з'їзді Рад виступив -голова Красноградського повітви-конкому Я. Р. Огій. Причини успіхів трудящих Красноградщини він пояснював так:

„Треба вірно враховувати психологію мас і особливо незаможного селянства, яке повинно бути залучене у всі сфери будівництва. Якщо широкі маси будуть залучені, якщо вони виявлять ініціативу і самодіяльність - це запорука кінцевого успіху. Ось чому Красноградщина до 20 жовтня перша виконала на 100 процентів продовольчий податок і закінчує збір подвірно-грошового податку".

Під дружні і довго незатихаючі аплодисменти делегатів з'їзду голова Полтавського губвиконкому О. К. Сербиченко вручив Я. Р. Огію орден Трудового Червоного Прапора УРСР, яким ВУЦВК нагородив Красноградський повітвиконком. Таким же орденом нагороджений Я. Р. Огій особисто. (Газета „Голос труда" за 2 і 8 грудня 1922 р.).

Шостий губернський з'їзд Рад обрав делегатами на 7-й Всеукраїнський з'їзд Рад 101 чоловіка, серед них красноградців Огія, Кокошу, Федорова, Козіса, Сьомушкіна. 8 грудня губз’їзд закінчив роботу. При закритті -з'їзду делегати співали „Інтернаціонал" і „Заповіт" Т. Г. Шевченка.

10-14 грудня 1922 року в столиці України Харкові по вулиці Римарській в приміщенні оперного театру проходив 7-й Всеукраїнський зТзд Рад. З'їзд ухвалив рішення про своєчасність і необхідність утворення Союзу РСР. Сьомий Всеукраїнський з'їзд Рад обрав делегатів на 1-й Всесоюзний з'їзд Рад, серед них був і голова Красноградського повітвиконкому Я. Р. Огій.

ЗО грудня 1922 року створено державне об'єднання нового типу - Союз Радянських Соціалістичних республік.