Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

4. Встановлення Радянської влади в повіті

У лютому 1917 року повсталі петроградські робітники і солдати, скинули царське самодержавство. Скоро звістка про події в Петрограді докотилась і до Костянтинограда. Ось як описав події тих днів у Костянтинограді Леонід Первомайський в оповіданні „У палітурні": „Мене послали в газетний кіоск на Більовку купити газету. Це була подія. Газет у нас в палітурні не читали. Я побіг. Біля кіоска стояла черга, мов за хлібом; похмурі городовики просили людей розійтись. Не наказували, а таки просили. Ніхто на них не зважав. Це також було продовження події - завжди городовиків боялись. Я намерзся в черзі і приніс в майстерню газету „Южный край". Газета не задовольнила майстрів.

- Нема в ній нічого, - сказали майстри, я не зрозумів, чого вони шукають:

газета як газета...

А вранці без газет усі вже знали, що царя скинуто і що у нас тепер революція. Майстер Андрій з далеким родичем своїм Манькою, од якого з цією новиною не було чого критися, на радощах поцілувалися і постановили прохати у хазяїв надбавки. Того ж дня хазяїн знову був у нас. Андрій з Манькою переступали з ноги на ногу, підштовхували один одного і, нарешті, разом несміливо промовили:

- Надбавочки б...

- Хазяїн одразу ж надбавив Андрієві та іншим майстрам по троячці, а Манці - карбованця і пішов, стурбовано сказавши, щоб майстри працювали, бо революція - революцією, а робота - роботою.

Але про яку роботу могла бути мова? Як тільки хазяїн вийшов з майстерні, майстри повдягали піджаки і подалися у місто. Дивно було б, коли б я лишився. Я також вийшов з двору і одразу ж побачив, як очманілі околодочні, намагаються розігнати натовп, що зібрався біля газетного кіоска. Газетяр щось кричав з своєї халабуди, люди побігли, мене, мов на шнурі, потягло за гарячковою юрбою, і незабаром я вже стояв, задравши голову, у натовпі, що оточив будинок справника і вимагав віддати газетникам конфісковані газети. Справник вийшов без шапки і заявив, що справді в Петербурзі почалися якісь заколоти, але ніякої революції немає...

- А газети ще не прибули... Ніхто їх не конфіскував. Зрештою, це не моя справа, в мене наказ від губернатора.

Тоді з натовпу вискочив присадкуватий чоловік у пошарпаному кожушку і солдатській шапці і крикнув:

- Ти кинь за губернатора ховатись! Ти нам очей не замилюй! Революція вона революція і єсть. Падлюка!

- Геть царя! Хай живе революція! - прошелестіло над головами людей, вгору полетіли шапки, хтось почав співати пісню, якої я ніколи не чув".

У Костянтинограді, як і по всій Росії, встановилося двовладдя. Існували органи влади поміщиків та буржуазії - Земська Управа та міська Дума. На початку березня повітова Земська Управа з кількох гласних створила „Комітет громадського спокою" з правом кооптації до свого складу представників різних верств місцевого населення. Головна суть цього заходу - відвернути широкі маси трудящих від активної участі в революційних подіях, що розгорталися.

Поряд з органами влади поміщиків та буржуазії, виникли органи революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства - Костянтиноградська міська Рада робітничих і солдатських депутатів та Костянтиноградська Рада селянських депутатів.

Користуючись тим, що більшовики перебували у в'язницях і на засланні, більшість у Радах захопили меншовики та есери, які пішли на згоду з буржуазією. На одному з перших засідань Костянтиноградської міської Ради робітничих і солдатських депутатів більшовик Розен, користуючись повідомленнями газети „Пролетарій" про події в країні, пропонував Раді взяти в свої руки всю владу, а для захисту революції створити Червону гвардію. Але його пропозиції були відхилені.

Тим часом поміщицько-буржуазна адміністрація повіту через „Комітет громадського спокою" діяла. Чоловічій гімназії імені 300-річчя Дому Романових було присвоєно ім'я революціонера-демократа Т. Г. Шевченка. В недалекому минулому поезія Тараса викликала у гнобителів шалений гнів, прагнення заглушити голос народного глашатая, який закликав „громадою обух сталить". В березні ж 1917 року, члени повітової Земської Управи, перервавши своє засідання, ходили в чоловічу гімназію на урочисте відкриття портрета Тараса Григоровича. Цим актом дворяни прагнули зміцнити свою соціальну опору, яка захиталась. За вказівкою Полтавського губернського комісара, призначеного Тимчасовим урядом замість губернатора, повітова поліція стала йменуватися міліцією.

Змінюючи лише деякі назви органів влади, Тимчасовий буржуазний уряд залишав майже недоторканим царський державний апарат. Українська Центральна рада виконувала всі розпорядження Тимчасового уряду. Промислові підприємства залишалися в руках буржуазії, а земля в поміщиків.

Під впливом більшовиків у селах повіту створювались земельні комітети. У квітні 1917 року в Костянтинограді відбувся селянський з'їзд, на якому було обрано повітовий Земельний комітет. Головою Комітету був обраний В. В. Сьомушкін, а його заступником П. С. Олешко. Крім гострих незгод про характер лозунгів щодо війни, не менш гостра дискусія розгорнулася на з'їзді навколо лозунгів, запропонованих більшовиками - „8-годинний робочий день!" і „Земля -селянам!". Меншовицько-есерівський склад з'їзду ці лозунги відхилив.

Переносячи агітаційну роботу в маси, більшовики активно працювали в профспілках. Членами повітового Комітету профспілок були: більшовик Розен, робітники друкарні Гринякін та Гомельський, який повернувся з сибірського заслання. Зі спогадів старого більшовика 3. Ф. Куляби відомо, що у липні 1917 року профспілки організували страйк робітників млинів Кричевського, Марголіна, Білого, Ірхіна, який продовжувався 8 днів. Результатом страйку було встановлення адміністрацією 8-годинного робочого дня.

Тільки напередодні Жовтневої революції, у вересні 1917 року, окремі селянські земельні комітети повіту почали встановлювати свій контроль над розподілом землі. В селі Петрівка таким комітетом керував матрос-більшовик Р. Д. Пересада. Машівський волосний земельний комітет ЗО вересня 1917 року постановив: відібрати в орендаря Бзовського (із володіння поміщика П. І. Дикуна) 108 десятин землі і здати селянам села Михайлівка в орендне користування по 8 карбованців за десятину. Володар жалувався в повітовий і губернський земельні комітети на несправедливість цієї постанови, при цьому він заявляв, що в орендаря Бзовського він одержував по 20 карбованців за десятину, а земельний комітет призначив тільки по 8 карбованців. Костянтиноградський повітовий і Полтавський губернський земельні комітети підтвердили рішення Машівського волосного земельного комітету. (Архів Полтавського обкому КП України, ф. 7. оп. 2., стор. 35, л. 52-а, копія).

25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання. Озброєні робітники, революційні солдати і матроси штурмом взяли Зимовий палац, заарештували членів Тимчасового уряду. В штурмі Зимового палацу брав участь житель Красноградщини В. П. Калашников. За участь у революції він нагороджений в 1967 році орденом Червоного Прапора.

На другому Всеросійському з'їзді Рад, який відкрився 25 жовтня 1917 року у Смольному, Росію було проголошено Республікою Рад, визначено програму діяльності Радянської держави, утворено перший в історії робітничо-селянський уряд.

25 грудня 1917 року І всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну Республікою Рад, а 30 грудня був утворений перший робітничо-селянський уряд республіки - Народний Секретаріат.

В той час Полтавська губернія була на роздоріжжі. З одного боку ЦВК Рад України, обраний на І Всеукраїнському з'їзді, з другого - Центральна Рада і її Генеральний секретаріат - у Києві.

Більшовики Полтави думали, що єдиною народною владою є Радянська влада і що тільки від неї можна чекати підтримки і допомоги. Вони наполегливо боролися за те, щоб Полтавська Рада взяла владу у місті і, не визнаючи Центральну Раду, цілком і повністю виконувала розпорядження і вказівки ЦВК Рад України. Але Полтавська Рада, що в більшості складалася з Українських соціал-демократів та есерів, виступала проти встановлення радянської влади в місті.

Центральна Рада та її органи на місцях вживала всіх заходів до того, щоб населення повітів Полтавщини перетягнути на свій бік. Для цього в Полтаву був присланий її уповноважений полковник Ревуцький. В автомотомехбригаді, в артдивізіонах, які складалися в основному з російських солдатів Ревуцький попереджав про те, що в найближчий час українські частини, які перебувають в Полтаві, роззброять їх і одних розстріляють, а інших відправлять в Росію. А в українських частинах він закликав солдатів постояти „за рідну неньку Україну", за Центральну Раду, бо йому відомо, що більшовики мають намір роззброїти їх. Провівши таку агітацію у військових частинах, Ревуцький викликав з Києва полк гайдамаків (гайдамаками називалися деякі частини петлюрівців). Вони з допомогою юнкерів Віденського військового училища розгромили Раду.

Тоді більшовики, які перейшли в підпілля, звернулися за допомогою до Народного Секретаріату України. Посланий до Харкова С. Сметанич зустрівся з заступником Народного секретаря у військових справах Юрієм Коцюбинським і розповів йому про становище на Полтавщині. З Харкова були направлені загони харківських, петроградських та московських червоногвардійців, очолювані П. В. Єгоровим, які 6 січня 1918 року зайняли Полтаву і Костянтиноград і інші населені пункти.

З червоногвардійців загону, який вступив до Костянтинограду, створено тимчасовий ревком, комендантом міста був призначений Рейнер. 13 січня 1918 року з допомогою політпрацівників загону в Костянтинограді були створені органи Радянської влади. До складу виконкому Костянтиноградської Ради робітничих і солдатських депутатів ввійшли А. К. Могилат, М. О. Яловий (відомий у 20-ті роки як письменник Юліан Шпол) та інші більшовики.

В містах і селах повіту почалися перетворення: на промислових підприємствах встановлювався робітничий контроль, втілювався в життя Декрет про землю. Так, в Медведівській економії І. Т. Харитоненка, Костянтиноградського повіту під озимий посів 1917 року селяни самочинно захопили 601,5 десятини землі, а весною 1918 року, за рішенням земельного комітету, 2925,5 десятини. Влітку 1918 року селяни цієї ж економії самочинно захопили 191 десятину сінокосу. Такіж події відбувалися по всіх волостях повіту. (Архів Полтавського обкому КП України, ф. 7, оп. 2, справа 35, л. 236).

В грудні 1917 року в Бресті-Литовському Радянський уряд почав вести мирні переговори з Німеччиною. В ході переговорів туди прибула делегація української Центральної Ради, яка заявила що Центральна Рада не визнає радянської влади і буде вести самостійні переговори з Німеччиною та її союзниками. У лютому 1918 року на запрошення Центральної Ради на Україну вступила майже 450-тисячна німецько-австрійська армія. На Україні розгорнулася збройна боротьба проти німецьких військ. Але сили були нерівні, і, скориставшись з своєї чисельної переваги, німецькі війська просувалися в глиб країни.

Наприкінці березня 1918 року німецько-австрійські війська і загони петлюрівців були у Костянтиноградському повіті. Знову повернулися до Костянтинограда власники промислових підприємств, багаті купці, представники старої адміністрації. У місті почалися розправи над активістами Радянської влади. Сини багатого купця Шелестіна спровокували розправу-самосуд в центрі міста: одного чоловіка вбили, кількох поранили.

Костянтиноградська партійна організація більшовиків перейшла в підпілля. Одна з її нелегальних явок знаходилася в Кирилівці у хаті Тимофія Забари. В повіті було створено кілька партизанських загонів. Особливо відзначилися в боях з білогвардійцями загони Захара Покуса, Максима Козиря, Павла Зеленського. Вони завдавали ворогу нищівних ударів і переховувалися у лісах. Наприкінці 1918 року на Костянтиноградщину (в село Сомівку) повернувся з фронту прапорщик Яків Захарович Покус. Дізнавшись про діяльність партизан на території повіту, він пішов до партизанського загону Максима Козиря і, як військовий спеціаліст, допомагав партизанському штабу розробляти плани бойових операцій.

У грудні 1918 року група партизанів з 16 чоловік на чолі з Олексієм Куделею, озброєні трьома гвинтівками, чотирма рушницями, двома револьверами і двома гранатами зробила засаду біля вітряка, поблизу села Олексівки. їм було дано наказ зустріти загін петлюрівців, який рухався з Сахновщини через Бердянку на Семенівку. Успіх бою вирішили 'сміливість і відвага. Втративши двох чоловік убитими (Івана Давиденка і Василя Білого) партизани розгромили загін петлюрівців з 250 чоловік, взяли багато трофеїв. (Спогади партизана П. С. Покуса. Газета „Зоря", 1 листопада 1957 року).

20 січня 1919 року Костянтиноград зайняли червоногвардійці. Партизанські загони Костянтиноградщини були об'єднані в окрему бригаду при Харківській групі військ. У складі 2-ї Української Червоної Армії костянтиноградці, просувалися до Чорного моря. 18 березня 1919 року частини Червоної Армії, просуваючись до Одеси, розгромили під Березівкою загони білогвардійців і французських інтервентів, захопили численні трофеї, в тому числі бронепоїзд і 5 танків. У цьому бою брала участь 9-та рота, якою командував бувший костянтиноградський партизан Григорій Якович Потребо. Саме його рота і зустрілася з танками. Один із відбитих у ворога танків, за наказом командуючого фронтом Анатолія Євгеновича Скачкова, було відправлено в Москву, як подарунок Володимиру Іллічу.

В. і. Ленін у відповідь на подарунок прислав на ім'я штабу Другої Української Радянської Армії телеграму-подяку. „Складай найглибшу подяку товаришам Другої Української Радянської Армії з приводу присланого в подарунок танка.

Цей подарунок дорогий нам усім, дорогий робітникам і селянам Росії, як доказ геройства українських братів, дорогий також через те, що свідчить про повний крах Антанти, яка здавалась такою сильною.

Найкращий привіт і найпалкіші побажання успіху робітникам і селянам України та Української Червоної Армії. Голова Ради Оборони

В. Ульянов (Ленін)." (Повне зібрання творів, т. 50. стор. 297-298).

Після відступу петлюрівців з Костянтиноградщини у місті був створений військово-революційний комітет. Головою ревкому став катеринославський слюсар Сергій Сергійович Щучка.

Уродженець села Кобзівки Костянтиноградського повіту І. П. Подлєпич розповів, що Голова Костянтиноградської надзвичайної комісії Черненко і другий член надзвичайної комісії Шевченко під виглядом боротьби з контрреволюцією грабували міське населення. Проти них з категоричним осудом виступив С. С. Щучка.

Чекісти Сергія Сергійовича убили в його кабінеті, а слух пустили, що він не витримав того політичного напруження, яке склалося у повіті, проявив слабодухість і покінчив життя самогубством.

Поки велося слідство у справі С. С. Щучки були вбиті ще 5 членів ревкому:

військовий комісар Котлик, комісар освіти Чухліб, комендант Шило, Олешко і Кузьменко. їх задушили, а трупи кинули в ополонку річки Берестової. Весною трупи спливли на поверхню води. На шиї одного вбитого був рушник з ініціалами вбивці. Трудящі міста бережуть пам'ять про Сергія Сергійовича. В центрі міста споруджений йому пам'ятник, його ім'ям названа вулиця.

Костянтиноградський ревком містився в будинку колишньої земської управи. Тут же працювали і редакції газет „Комуніст" і „Вісті".

У березні 1919 року Костянтиноградський ревком передав свої повноваження виконкому Костянтиноградської повітової Ради. В тому ж місяці вийшли перші номери повітових газет. Будинок колишньої Земської Управи до 1991 року займала міська Рада та інші організації, в тому числі і редакція газети „Комуністичним шляхом". На будинку встановлена меморіальна дошка з написом: „В цьому будинку у 1918-1919 роках містився революційний комітет Костянтиноградського повіту". Тепер у цьому будинку працює школа мистецтв.

У 1919 році на Костянтиноградщині діяли робітничі продзагони. Вони відправили з повіту до Петрограда два ешелони хліба.

У першій половині 1919 року у повіті створюються комсомольські організації. Перші комсомольські організації створені у друкарні, залізничних майстернях, у селах Наталине, Петрівка, Попівка.

Велику роль у створенні радянського державного апарату і відбудові господарства республіки відіграли 3-й з'їзд КП(б)У та 3-й Всеукраїнський з'їзд Рад, які відбулися на початку березня 1919 року. На 3-у Всеукраїнському з'їзді Рад затверджена перша Конституція УРСР.

У квітні 1919 року Полтавський губз’їзд Рад схвалив рішення Всеукраїнського з'їзду. В резолюції губернського з'їзду записано:

„З.... зміцнювати союз міського пролетаріату з біднішим селянством.

4. Подавати активну підтримку створенню Червоної Армії та її постачанню.

5. Зміцнювати республіку в Ті боротьбі з внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією.

6. Подавати всебічну допомогу братнім радянським республікам". (Орган Полтавського губвиконкому газета „Известия" № 52 від 17 квітня 1919 року).

У резолюції по земельному питанню в І, У, У1 пунктах постановляючої частини записано: „... 1. Схвалити земельну політику Радянської влади. 5. Боротьба бідноти з куркулями, союз бідноти з середняками - ось основна лінія Радянської влади на селі. 6. ... з'їзд пояснює всім, що комуна бажана, але не обов'язкова. Ніхто не має права нав'язувати селянину комуну." (Газета „Известия" № 54 від 24 квітня 1919 року).

Перевагу соціалістичного землеробства необхідно показувати на практиці, створюючи окремі комуни, артілі й інші колективні господарства.

29 травня 1919 року газета „Известия" повідомляла, що „В Костянтиноград-ському повіті створено 42 радянських господарства з площею 25000 десятин".

19 червня 1919 року Полтавська губпартконференція прийняла резолюцію по питанню роботи в селі, в якій підкреслювалась необхідність роз'яснення програми і тактики більшовиків, а також необхідність створення комітетів бідноти. Комітети бідноти на селі брали участь в обліку і розподілі хліба і інших продовольчих продуктів. Комітети бідноти створюються і в селах Костянтиноградського повіту.

Робота по соціалістичній перебудові господарства влітку 1919 року була перервана наступом денікінців з півдня, іноземний імперіалізм вбачав у армії Денікіна реальну силу, яка може повалити Радянську владу. У травні - на початку червня денікінці захопили Донбас і Крим, у червні - Харків, Катеринослав, Царицин, 4 липня 1919 року денікінці вступили у Костянтиноград. В повіті почалися жорстокі розправи з комуністами та безпартійними, які активно підтримували Радянську владу. Більша частина комуністів і ЗО процентів комсомольців Костянтиноградського повіту добровільно пішла в ряди Червоної Армії ще до приходу денікінців. Частина комуністів залишилась в повіті для підпільної роботи. Серед залишених був і начальник повітової міліції Йосип Пилипович Дикун. За доносом денікінці його заарештували і зарубали шаблями. Іменем Й. П. Дикуна названа одна з вулиць Краснограда. В навчальній ремесляній майстерні виготовлялись наконечники списів для Червоної Армії. Було виготовлено 500 наконечників. Древка для них виготовлялись окремо.

До приходу денікінців списи за призначенням передати не встигли. За доносом денікінці шукали списи, але не знайшли. Вони були сховані у ямі біля вагранки, прикидані металевою стружкою і різним сміттям. Виготовляв наконечники списів молодий коваль Г. і. Кривошапка. В дні святкування 50-річчя Жовтневої революції Григорій Іванович виготовив один такий спис і передав його в краєзнавчий музей.

21 листопада 1919 року в селі Перша Кобзівка в будинку Петра Грінченка відбулися підпільні збори радянських активістів. Каральний загін білогвардійців наскочив на село, коли активісти вже по одному розходилися. Осадчому Кузьмі Максимовичу '• іншим вдалося сховатись. Страшка Василя Івановича і Грінька Івана Степановича білогвардійці схопили в балці по дорозі в Другу Кобзівку. Страшка В. І. убили на місці ударом приклада по голові. Його тіло вкинули тут же в копанку. Гріньку 1. С. зв'язали руки і довгою вірьовкою прив'язали до сідла коня карателя Ставицького і. С. Так його провели через Другу Кобзівку, а за селом розстріляли. Три дні не дозволяли ховати вбитих. Поховали І. С. Грінька і В. і. Страшка на цивільному кладовищі у Другій Кобзівці. У листопаді 1966 року їх останки перенесли в братську могилу, яка знаходиться в центрі Першої Кобзівки. їх імена викарбуаані на мармуровій дошці.

Під час денікінського терору на території Костянтиноградського повіту знову відновлюється партизанська боротьба. Тепер об'єднаним загоном командував Яків Захарович Покус, який у роки громадянської війни став відомим полководцем Червоної Армії. Під його командуванням червоні воїни штурмом брали неприступні, на думку японських та білогвардійських генералів, сопки під Волочаєвкою та Спаськом у 1922 році. За героїзм, проявлений в роки громадянської війни і вміле керівництво військовими з'єднаннями, комбриг Я. 3. Покус був нагороджений двома орденами Червоного Прапора. Та нагороди будуть потім, а в жовтні-листопаді 1949 року партизани Костянтиноградщини під керівництвом Я. 3. По-куса здійснюють сміливі рейди по тилах денікінців. В листопаді партизани підірвали в районі Костянтинограда залізничні мости, утруднивши цим пересування денікінських військ, 8 грудня зайняли Костянтиноград і кілька днів утримували його. 23 грудня частини 41-ї дивізії Червоної Армії, при сприянні партизанів, вступили в Костянтиноград.

Зразу ж був створений тимчасовий ревком, до складу якого ввійшли політ-працівники 41-ї дивізії. Головою ревкому став тов. Фалкін, членами - Рязанов, Плеханоа, Решетніков, Бочаренко, Глазунов і Давиденко. 1 січня 1920 року Фалкіна, який відбув у штаб 44-ї піхотної дивізії, на посту голови ревкому замінив тов.Рязанов.

На початку січня 1920 року повітовий ревком був реорганізований. До його складу ввійшли комуністи, направлені до міста Полтавським губернським комітетом КП(б)У, а бувші члени тимчасового ревкому відбули в свою дивізію. Очолив ревком і був голово” до кінця його діяльності комуніст Герасим Андрійович Башловка. До складу Костянтиноградського повітового ревкому входило 34 чоловіка, в тому числі А. А. Гомельський, який після повалення самодержавства в 1917 році повернувся із сибірського заслання.

Повітовий ревком у першу чергу зайнявся створенням органів влади на місцях. У січні 1920 року було створено 26 волосних ревкомів, відповідно до кількості волостей у повіті. Проведена велика робота по підготовці виборів повітової, волосних і сільських Рад робітничих і селянських депутатів, їх у 1922 році нараховувалось 257 (26 волосних, 231 сільська),,

17 січня 1920 року питання про радянське будівництво на місцях обговорювали делегати повітової партійної конференції, Конференція також обговорила земельне питання і прийняла резолюцій, в якій говорилося про ліквідацію поміщицького землеволодіння.

31 березня 1920 року відкрилася повітова безпартійна конференція. Заслухавши доповідь голови повітового ревкому Г. А. Башловки, конференція схвалила діяльність ревкому і доручила йому продовжувати роботу по зміцненню Радянської влади до наступнім виборів у повітову і волосні Ради робітничих і селянських депутатів.

Перші кроки соціалістичної перебудови в повіт проходили в умовах жорстокої класової боротьби. 1-920-1922 роки - найтяжчі роки боротьби у Костянтиноградському повіті: тут діяли загони Матвієнка, Левченка, Бондаренка, Бібіка, Іванюка, які нараховували від 50 до 200 і більше добре озброєних людей. Особливу небезпеку становили дрібні загони, які легко ховались у куркульських хуторах. Такими були, наприклад, загін Курного, який-діяв у районі с. Добреньки, загін Козила, що діяв в районі с. Кобзівки. Загони наскоками вбивали партійних і радянських працівників, членів КНС і інших активістів.

У липні 1920 року в селі Хрестище Бабенко пострілом з гвинтівки убив працівника Костянтиноградської НК Максима Кіндратовича Рахна. Його тіло перевезли в Костянтиноград і з почестями поховали в центрі міста. У 1920 році загинув голова Зачепилівського волревкому Кузьма Михайлович Бречко.

21 січня 1921 року місцеві вороги Радянської влади замучили голову КНС села Полівка Семена Перцевого. В ту ж ніч був убитий голова КНС села Петрівка Прокіп Клочко. Для боротьби з „бандитизмом" в Костянтиноградський повіт була прислана 19 стрілецька бригада під командуванням К. П. Трубнікова. Крім того з Полтави прибули в повіт курсанти піхотної школи і окремий загін на чолі з начальником губернської міліції К. О. Матяшем.

5 квітня 1920 року Костянтиноградський повітовий ревком, як тимчасовий орган, передав свої повноваження виконавчому комітетові, обраному повітовим з'їздом Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою повітвиконкому був обраний Г. А. Башловка. Під керівництвом повітвиконкому та волосних виконкомів Рад, життя в повіті поступово входило в мирне русло.

Та влітку 1920 року в повіті знову з'явились загони махновців, в боротьбі з якими брав участь і 1-й Естонський Комуністичний полк, який входив до складу Української трудової армії. В той час, як полк вів бої, його тилові підрозділи просувались за ним слідом від станції Карлівка до Костянтинограда. Ранком 15 червня біля села Верхня Ланна на обоз естонців напали кінні махновці. В нерівному бою загинуло 96 естонських червоноармійців. Залишились живими тільки кілька чоловік і серед них боєць музичної команди Іоханес Раба. Убитих червоноармійців привезли в Костянтинсград і поховали в братській могилі в центрі міста.