Krasnograd.org.ua

История города

I. БЛЬОВСЬКА ФОРТЕЦЯ - ЦЕНТР
II. КОСТЯНТИНОГРАДСЬКИЙ ПОВТ
1. Соцально-економчний розвиток з 1801 до 1900 року.
2. Под напередодн в роки революц 1905-1907 рк
3. Костянтиноградщина в роки столипнсько аграрно реформи нового революцйного пднесення
4. Встановлення Радянсько влади в повт
5. Повт в перод непу
III. КРАСНОГРАДСЬКИЙ ОКРУГ
V. КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОН ПОЛТАВСЬКОГО ОКРУГУ
V. КРАСНОГРАДСЬКНЙ РАЙОН ХАРКВСЬКО ОБЛАСТ
VI. РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
V. ОКРИЛЕН ПЕРЕМОГОЮ
VIII. СОЦАЛЬНО-ЕКОНОМЧНИЙ РОЗВИТОК КРАСНОГРАДЩИНИ В 60- - 80- РОКИ
IX. НА ШЛЯХУ ДО СУВЕРЕННО НЕЗАЛЕЖНО УКРАНИ

3. Костянтиноградщина в роки столипінської аграрної реформи і нового революційного піднесення

Внаслідок проведення аграрної реформи поряд з селами появилися відруби хутори. Цим заходом царський уряд намагався розколоти селянську общину створити свою класову опору на селі в особі куркулів. Чимало хуторів появилося і на Костянтиноградщині. Переселитися на відруб міг тільки заможний селянин, в селянина-бідняка не було грошей, щоб перенести на відруб своє подвір'я. Переселенню багатіїв сприяла влада. Костянтиноградське Земство, сприяючи бага-тіям-хуторянаїД'/с'творило на території повіту 9 дільниць, з окремим агрономом на кожній, відкрило 16 прокатних станцій, заклало 23 показових поля, створило 16 кредитних і 3 осудно-ощадних товариств. Земство закупило племінних жеребців, бугаїв - всього 60 голів.

Дворяни - гласні Земської Управи захоплювалися потягом хуторян до агрономії. В одному з протоколів Управи читаємо: „Интерес, проявляемый к агро-номии отрубщиками, поразителен по сравнению с былым равнодушием общин-ников".

(Протокол Надзвичайного Костянтиноградського повітового земського зібрання від 14 лютого 1911 р.).

Одним із заходів столипінської аграрної реформи було переселення селян з Європейської частини Росії в Сибір. За шість років (1906-1911) з Костянтиноградськсго повіту переселились в Сибір 19385 селян. Багато з них, розорившись, повернулося назад. (Статистичний збірник по Полтавській губернії, 1913 рік).

Ще в маніфесті 17 жовтня 1905 року цар змушений був пообіцяти скликання законодавчої Думи. Це була спроба обманути народні маси, звернути їх з революційного шляху. Вибори до 1-ї Державної думи більшовики бойкотували, тому що виборча компанія проходила в обстановці загального політичного страйку і збройного повстання. Надалі більшовики змінили тактику, стали використовувати Думу як легальну трибуну для викриття реакційної політики царського уряду, буржуазно-поміщицьких партій. В листопаді 1913 року створена окрема більшовицька Фракція 4-ї Державної думи. В основному депутатами Державної думи були поміщики і великі капіталісти. Від Костянтиноградського повіту до 3-ої думи був обраний поміщик Шейдеман, до 4-ї - поміщики Греценвіц і Гриневич.

Після першої російської революції спостерігається у повіті деякий розвиток кустарної промисловості та торгівлі. Будуються нові млини, винокурні заводи, взуттєві майстерні. Поміщики і куркулі збільшували виробництво хліба на експорт.

Економічний розвиток вимагав розширення в повіті мережі початкових шкіл. В 1909 році Костянтиноградське Земство відкрило в місті педагогічні курси, які готували вчителів початкової школи для села. А давайте оцінимо, що то за школи були на селі, в яких умовах жили вчителі. В 1910 році в селах повіту було 107 початкових шкіл. З протоколу Костянтиноградських Земських повітових зборів від 10 травня 1912 року видно, що третина шкіл повіту сирі і холодні, а квартири вчителів непридатні для житла. Та й таких шкіл було мало. В 1912 році в повіті діяла одна школа на 1382 чоловіки населення. З кожних ста дітей в школі навчалися лише 52-є.

Предметом для вивчення минулого краю є клад, знайдений 29 травня 1912 року хлопчиками-пастухами Федором Деркачем та Карпом Маджарою села мала Перещепина Костянтиноградського повіту. До кладу входили предмети із золота: овальна чаша, кругла велика плоска таріль, кована овальна чашечка, висока ваза, високий глек, одинадцять чарок, велика ложка, кований ріжок з листового золота, ножни меча, кілька браслетів, 35 золотих візантійських монет. Кожна монета вагою біля золотника. („Труди Полтавської Вченої Архівної Комісії", Випуск IX, 1912 рік, стор. 181-206).

11 листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія, директором якої був чех Ф. 0. Коваржик. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього. Навчалися в цих закладах в основному діти багатих. Як пише в автобіографії письменник Микола Рудь: „Жити можна було, вчитися далі чотирирічної школи - ні. З шести моїх братів далі такої школи ніхто не вчився". В 1915 році з Польщі в Костянтиноград переведена учительська семінарія, її в свій час закінчили майбутні письменники Олександр Копиленко та Іван Сенченко.

„... Отже, Сашко - Олександр Копиленко, вступивши в 1912 році до Червоноградського Вищого початкового училища, закінчив його успішно року 1916-го круглим відмінником з зоології й ботаніки.

Івженко-Сенченко теж. Того ж року обидва вони вступили до учительської семінарії, перебазованої в зв'язку з війною з якогось польського міста в ЧервОНО-град. Ця учительська семінарія працювала в Червонограді лише один учбовий рік, 1916-1917. Через рік вона була переведена ще далі на схід, а саме в Калач Воронежської області, куди попхалися й наші обидва приятелі. З'ясувалося, що цей рейс був даремний. Ледь тільки обставини виштовхнули польську семінарію в Калач, як у Червонограді утворилася тієї ж осені 1917 року своя власна, Чсрво-ноградська учительська семінарія, де після нового року й осіли мандрівники - і тепер міцно, на всі чотири роки". (1. Ю. Сенченко „Подорож до Червонограда", Видавництво „Радянський письменник" Київ 1973 р., стор. 35).

У 1911-1914 роках в центрі міста по проекту земського архітектора Ширшова в стилі модерн збудований двохповерховий будинок повітової Земської Управи. В ті ж роки у Костянтинограді під наглядом лікаря Шиндлера збудований, в готичному стилі, будинок земської лікарні. Обидва будинки збереглися до сьогодення.

Напередодні першої світової війни в Костянтинограді було 6 вальцових млинів, цегельний і олійний заводи, 2 заводи по обробці шкір, тютюнова фабрика, десятки дрібних майстерень.

З розвитком промисловості й ремісничого виробництва зростало й міське населення. В 1917 році в Костянтинограді мешкало 10812 жителів проти 6421 за переписом 1897 року. На промислових підприємствах міста працювало багато мешканців сіл Наталиного і Піщанки.

На цей час надзвичайно .загострились соціальні контрасти міста. В центрі будувалися добротні цегляні ""будинки дворян, чиновників, купців. В будинки багатіїв подавався електричний струм від єдиної в місті динамомашини, яка була встановлена Земством в ремісничій майстерні. Тут же знаходилися два кінотеатри - „Люкс" і „Біоскоп", Народний будинок, парк відпочинку імені Черняєва. Напередодні першої світової війни в Костянтинограді почав діяти драматичний театр, який ставив п'єси в народному будинку, А на околицях міста селилась сільська біднота, робітники, дрібні службовці, що жили в глинобитних хатах вкритих очеретом. Органи міської влади зовсім не турбувалися про благоустрій робітничих кварталів. Не було тут водопроводу, хати освітлювалися гасовою лампою. Цікаво, що майже в кожній хаті мешканців міста був портрет Т. Г. Шевченка, намальований місцевим художником. Поезію і прозу великого кобзаря знали навіть неписьменні.

Для задоволення духовних потреб віруючих у Костянтинограді було три православні храми, синагога і кірха.

Світова імперіалістична війна, яка почалася в 1914 році, загострила класові суперечності, прискорила назрівання нової революції. Війна зруйнувала господарство країни, посилила бідування трудящих. На війну забрали молодих чоловіків, для потреб армії реквізували коней, засоби транспорту, хліб. Трудящі маси аійну проклинали.

Зовсім інше відношення до першої світової війни виявили костянтиноградські лворяни: „51-е Очередное Константиноградское Уездное Земское Собрание, в засєдании 13 ноября 1915 года, постановило повергнуть к стопам Его Импера-торского Величества верноподданические чувства по поводу принятия Государем Императором Верховного Командования нашими армиями".

Перша світова війна з обох воюючих сторін була несправедливою, мала імперіалістичний характер. З усіх партій, які існували в Росії і в країнах Європи, одяа партія більшовиків відкрито заявляла про грабіжницький характер війни і закликала трудящих перетворити світову війну у війну громадянську, повернути іііт'.і'іи проти своїх урядів.